Новини

Всього : Фотографія :

Із 24 лютого Ботанічний сад імені академіка О.В. Фоміна реорганізував деякі напрями своєї роботи, а співробітники скоригували графіки навантаження. Ботсад живе, і нині настав найактивніший для нього час, адже навесні завжди багато роботи. Про сьогодення саду розповіли заступник директора Віталій Коломійчук, завідувачка відділу біотехнології та фітопатології Галина Рудік, завідувач відділу інтродукції деревних і трав’янистих рослин Роман Палагеча та волонтерка Мія Марченко.

Добиратися до центру міста нині складно: дехто доходить до Саду пішки, дехто – велосипедом, зокрема й заступник директора Віталій Петрович, дехто добирається електричкою мешкаючи у Боярці, Фастові, Українці, Броварах. Екскурсоводи працюють дистанційно, розробляючи нові програми та методичні комплекси за відсутності екскурсій. Також ведеться наукова робота, ботаніки-інтродуктори Саду пишуть наукові статті, готують проєкти, беруть участь у конференціях, ведуть фенологічні спостереження за рослинами тощо. Оновлюється сайт та сторінки Саду в соцмережах: відділ екоосвіти фотографує рослини, колег за роботою та наповнює контентом мережу. Щоб був зворотній зв’язок і люди бачили, як нині живе Ботсад. Його команда успішно відповідає на всі виклики, з якими стикнулись люди з початку введення воєнного стану в країні.

«У перші дні війни найголовнішим був полив рослин, – наголошує Галина Рудік. – Працівники добиралися, як могли, аби врятувати фондові рослини у великих оранжереях. Зараз на роботу ходять набагато більше людей. А протягом першого тижя було надскладно з транспортом: тут дві доби ночував тільки охоронець. Потім приїхала директорка саду Марина Гайдаржи та інші співробітники. Проблеми є й зараз, дехто лишається ночувати на роботі, особливо люди не з міста, а з області. Перші дні ночувала й директорка. Подбали насамперед про колекції оранжерей, бо рослини відкритого ґрунту могли почекати, але зараз розгортається велика робота також і з ними. Я дуже часто порівнюю рослини з дітьми: треба вчасно нагодувати, дотриматися режиму тощо. Необхідно розкрити рослини після зими, особливо це стосується кущів та деяких зокрема рододендронів, магнолій, кизильників. Потрібно вчасно обрізати формовий плодовий сад зі штучно переплетеними рослинами. Уваги потребують наші дослідні рослини: після культури тканини треба перенести їх в адаптаційні теплиці. Це дуже маленькі паростки. День-два не поллєш – гинуть». Деякі з таких пророслих насінин, на жаль, таки загинули, але загалом фонд повністю збережений. Дуже швидко співробітники відділів узгодили одне з одним графік чергувань. Ті ж, хто перебуває за межами міста, працюють із профільною та науковою літературою; декілька людей готують та проводять заняття зі студентами, оброблюють матеріал до статей, вирощують розсаду для висаджування рослин у квітні. Серед нових реалій – через проблеми з добиранням на роботу співробітники (з ними й пані Галина) беруть пророщене насіння додому, аби висадити його там, а коли підросте, привезти до Ботанічного саду.

«Працюємо або щодня, або через день, або двічі-тричі на тиждень, залежно від температурних умов та потреб рослин. Насамперед, звісно, доглядаються теплиці та оранжереї. Відкритий ґрунт – на стадії очікування (адже й весна трішки запізніла), але теж уже почали працювати – виконується санітарне прибирання, санітарна обрізка. Підживлюємо рослини, зокрема магнолії, щоби цвітіння, ріст та розвиток були кращими. Також збираємося прикривати щепою пристовбурні круги дерев. Торішні відходи з рослин перетворюємо на добриво, у нас є подрібнювальна машина», – розповідає Роман Палагеча і показує, як однією з перших уже зацвіла Magnolia denudata родом із Китаю, яка там вважається священною. Рясно квітують у Саду також мигдаль та кизил. Роман Миколайович наголошує, що колекція деревних рослин Ботсаду КНУ – національне надбання держави. Колекція є однією з провідних у Східній Європі. У нас найбільше зібрання магнолій в Україні (тих, які можуть рости у помірних широтах Євразії). Переважна кількість видів цвітуть у першій декаді квітня й аж до травня. Співробітники прогнозують розквіт рослин, спираючись на показники погоди. Ботаніки додають: добре, що цьогоріч весна пізня, адже деякі роботи з догляду рослин можна буде виконати пізніше.

Працівники показують одну з галявин Ботсаду, на якій змінюються аспекти: спершу квітували крокуси, проліски, тепер – пушкінія та ряст. Також розпускаються гіацинти, готуються до квітування тюльпани. Триває цвітіння червонокнижних рослин, що прокидаються після зими – це білоцвіт весняний, сон лучний, підсніжники, адоніси та багато інших.

«Погода зараз хороша. Було б гірше для рослин розквітнути рано, а перед Великоднем натрапити на приморозки. Це б надало зокрема магноліям недекоративного вигляду. Зараз до того ж дрібні живильні дощі, немає злив і великої води. В рослинах поступово накопичується волога, відповідно, буде гарне виповнене цвітіння», – додають біологи.

Зі 100 постійних співробітників ботсаду донедавна працювало 35-40, а з понеділка – більше 60 тобто до 20-25 людей щодня є в ботсаду. Але долучаються також волонтери: «Рук навесні завжди бракує. Щороку долучаються охочі допомогти. Раніше організовувалися класи з різних шкіл, розташованих поблизу Саду, приходили студенти – КНУ та інших вишів, військові. У Ботанічного саду дуже багато друзів, вони самі нас знаходять, пишуть на Фейсбуці, в Інстаграмі. Звертаються й кияни, щоб допомогти прибрати сміття, яке, на жаль, часто кидають з-за огорожі перехожі». Мія Марченко – дитяча письменниця, волонтерка, яка прийшла прибрати територію Ботсаду разом зі своїм батьком. Вона живе неподалік на Тарасівський і дуже любить сад Університету. Пані Мія ділиться задумами майбутніх книжок, на які надихнув сад: «Я пишу роман-фентезі. Дія його відбувається тут, у відкритій та в закритій частинах Саду. Ця фантазія виникла, бо я часто ходила повз паркан і думала, що ж відбувається в такому цікавому зачиненому місці. Це спонукало придумати героїв, які могли б тут жити. А ще я цікавлюсь історією того, з чого починався Ботсад. Планую написати історичну книжку про першого директора саду Віллібальда Бессера, який приїхав сюди з Кременця та викладав ботаніку в Київському університеті». Письменниця додає, що робота допомагає впоратися зі стресом у воєнний стан. Це перший рік її волонтерства тут, але вона планує продовжувати.

Віталій Коломійчук підсумовує: «Весна для саду – це час коли треба багато працювати. У зв’язку з тим, що зараз людей тут поменшало, роботи стає ще більше. Навантаження зростає. Але ботанічний сад – це лице Університету і наше лице, тому працюємо!». 

Юлія Кузьменко

Центр комунікацій