Новини

 

Студенти-журналісти спростовують публікацію за 2 грудня 2011 року в газеті «Україна молода»

06.12.2011
Студрада гуртожитку № 18 Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка як громадська студентська організація здивована публікацією «Заплатіть і... виселяйтесь! Іноземних туристів до Євро–2012 селитимуть у гуртожитки, ремонт у яких робитимуть коштом українських студентів?» (автори Оксана ЦВІТИК, Максим ВЕРЕМІЙЧИК).
Ця публікація є прямим втручанням у життя студентського колективу; у гуртожитку не відбувалося ніякої суспільно важливої події, про яку варто було б говорити на всю Україну. Мешканці гуртожитку не уповноважували нікого зі свого середовища оприлюднювати деталі про внутрішнє життя гуртожитку.
Студрада вважає за доцільне зробити такі пояснення до публікації.
1. Ремонт на першому поверсі та в підвальному приміщенні, а також сходів гуртожитку немає ніякого відношення до чемпіонату Європи з футболу. Авторам та редакторам публікації просто не відомий той факт, що студенти перед літом самі зібрали підписи під листом ректору Л. В. Губерському з проханням завершити капітальний ремонт. Будівельні роботи було виставлено на тендер. Організація, яка його виграла, і працює зараз в гуртожитку та ремонтує не всі блоки (як написано у публікації: «встановлення плитки у блоках»), а тільки сходи, перший поверх та підвал. То ж Євро тут абсолютно ні до чого, ремонт — це ініціатива самих студентів.
2. У публікації йдеться: «І це при тому, що в цьому році одна з будівельних компаній виграла тендер на мільйон гривень на проведення ремонту по вулиці Єреванській, 18д. Щоправда, коштів вистачило... лише на встановлення плитки у блоках».
По-перше, на Єреванській, 14д, а не 18д. По-друге, будівельна організація виграла, як уже зауважувалося, тендер на проведення ремонту не по всьому гуртожитку, а тільки на першому поверсі, сходах та підвалі. По-третє, звідки автори взяли, що грошей вистачило тільки на встановлення плитки у блоках, коли блоки не ремонтуються і плитка не кладеться, а університет станом на листопад перерахував лише 303 тис. грн.?
3. «…блоки 9–поверхівки перебувають у жахливому стані, тому потребують ремонту попри те, що капітальне оновлення тягнеться тут уже сім років».
По-перше, блоки не перебувають у жахливому стані, а потребує ремонту тільки те, що пошкоджено самими ж студентами після капітального ремонту, який закінчився років чотири тому. По-друге, капітальний ремонт не тягнеться, він просто у цьому році на прохання студентів відновився і завершується на першому поверсі та у підвалі й на сходах.
4. Автори стверджують, посилаючись на голову студради Алі Саляра: «Нині, після обурення студентів, сума кошторису впала майже вдвічі. Хоча дехто вже здав гроші на ремонт».
Голова студради нікому інтерв’ю не давав і такого не говорив.
5. «Щоправда, співробітник ІЖ чомусь не озвучила закінчення згаданого нею ж пункту двосторонньої угоди: «У випадку зіпсування або пошкодження меблів, сантехнічного та електрообладнання, залиття кімнати або місць загального користування з вини студента (аспіранта) він зобов’язаний відшкодувати матеріальний збиток, згідно з рішенням призначеної технічної комісії, за участю профспілкового комітету та студентської ради». Тобто платити повинні конкретні люди, провину яких має встановити комісія. «Чому комісія, яка має визначити, хто саме пошкодив майно загального користування, не була створена, а зі студентів уже збирають кошти?»
Якби автори публікації завітали до гуртожитку та поспілкувалися, як справжні журналісти, з керівництвом — той й акти побачили б.
6. «Зрештою, кажуть майбутні журналісти, нехай адміністрація надасть студентам чеки, на що саме витратили здані ними гривні».
Наскільки нам відомо, а авторам ні, адміністрація нічого не закуповувала за гроші студентів, то які чеки вона має їм надати? Про це відомо, напевно, тільки авторам.
7. «Це занадто велика сума. Але оскільки все необхідне для ремонту адміністрація гуртожитку вже закупила, то повинні надати квитанції — щоб ми знали, за що саме платимо. Натомість нас шантажують і залякують виселенням», — зазначає студентка 3–го курсу Інституту журналістики Наталія Максюк». Нічого подібного студентка не говорила, та й інтерв"ю у неї ніхто не брав.
Читаєш далі і почуваєш себе як в анекдоті з дурдому: студенти гроші не здають, бо не хочуть, бо не законно, та адміністрація щось уже закупила за нездані студентами гроші на велику суму. І вона повинна пред’явити студентам квитанції, щоб студенти знали, на що вони не здали гроші. Просто класика, просто шедевр для професора Серажим, яка викладає дисципліну «Літературне редагування» в інституті журналістики!
8. А далі автори нас порадували: фактаж-то справжній пішов – цифри. «Запевненням представників вишу про недобросовісність окремих студентів можна було б повірити, якби не одне «але». У кошторисі, який має «УМ», розписані не лише суми, які вимагають від студентів, а й товар, на який їх витратять. Отже, у всіх дванадцяти блоках, очевидно, фарбуватимуть стелю і стіни загальною площею 185 і 30 квадратних метрів, відповідно, що оцінили у 33 тисячі гривень. Додайте сюди 24 банки фарби, вартістю 440 гривень кожна, і набігає майже 45 тисяч гривень «покриття матеріальних збитків». Загалом «відшкодовувати», попри постанову Кабміну, яка не скасовує зафіксований у чинному договорі «ремонт на блоках як обов’язок університету», студентам доведеться майже 60 тисяч гривень. Утім керівництво вперто заперечує ремонт. «Наразі тривають лише завершувальні роботи першого поверху й підвального приміщення, — стверджує Володимир Різун. — На решті поверхів ремонт уже відбувся».
От тільки чому 60 тис. раптом, а не майже 45 – так і не зрозуміло. І чому зразу в усіх блоках, а не в окремих – теж не ясно. І до чого тут оте «але»? Як воно пов’язує віру у «недобросовісність окремих студентів» і цифри — то вже загадка авторської стилістики. Та не в тім річ, а у тім, що не від суми збитків і постанови Кабміну залежить відповідальність студентів, а від совісті.
Автори запідозрили директора у нещирості, але ж директор правий: ремонт стосується тільки першого поверху й підвалу. Це факт. І нема на те ради! Тому все, що вище треба ремонтувати, може бути відремонтоване пізніше за кошти університету або студентами, якщо вони самі захочуть те зробити, коли мова йде про місця загального користування та амортизацію чи тільки студентами, якщо ними нанесено збитки.
9. А далі пішла класика української журналістики.
«Поки майбутні журналісти чекають на приїзд Володимира Різуна, якому обіцяють вручити близько ста заяв з відмовою здавати гроші, ті, хто вже «склалися» у скарбничку «обраної кімнати», тепер бідкаються про інше».
Поки автори у редакції писали, імітуючи перебування у гуртожитку, то директор поспілкувався зі студентами, заяв ніяких ніхто не давав, все відбулося мирно та спокійно. А звідки ж про це знати авторам,— вони ж у редакції!
Якщо газета вважає, що в гуртожитку назріває бунт і в неї такий інтерес до цієї суспільно важливої події, то редакція мала б виставити на цілодобове чергування репортерів для ведення репортажів «з місця бою» і репортер мав би зафіксувати приїзд директора до гуртожитку напередодні публікації.

Студрада гуртожитку № 18 Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка:
Алі С.І
Борщовецька А.М.
Гаврилюк А.В
Івасюк Т.О
Демченко І.О
Піхачик Б.М
Шипкова Н.М
Чечель Н.І

Мешканці гуртожитку:
Лахно А.В
Лагода Є.О
Кочетова Ю.С
Топала В.В
Турчин Т.М
Кирийчук Н.В
Савенко Д.Г
Шевченко А.Є
Бабко А.О
Лупенко В.І
Седень І.С
Андрусенко Д.Д
Сурженко Х.В
Єременко М.В
Антонець К.А
Христенко Т.Х


Прес-центр
Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2020