ОГЛОБЛІН
Олександр Петрович (1899-1992)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира, історик, архівіст, громадський діяч

Олександр Петрович Оглоблін народився 6 грудня 1899 р. у Києві. Його батько, Оглоблін-Мезько, походив із відомого українського козацького роду Новгород-Сіверського повіту на Чернігівщині, а мати - зі старої чернігівської родини Лашкевичів.

Коли хлопчику виповнилося вісім років, батьки віддали його до підготовчого класу Третьої київської чоловічої гімназії. Хлопець вчився сумлінно, щороку отримував нагороди. Саме в гімназії у нього зародилася палка любов до історії, особливо до періоду гетьманування І. Мазепи.

1917 р. О.П. Оглоблін із золотою медаллю скінчив гімназію і восени того ж року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. В університеті відбувся і його науковий дебют. Під керівництвом М.В. Довнар-Запольського він підготував дипломну роботу "Спірні питання історії східнослов'янського розселення".

В університеті О.П. Оглоблін мав змогу спілкуватися з такими відомими в майбутньому дослідниками, як Н.Д. Полонська-Василенко, І.І. Огієнко, В.М. Базилевич та ін.

Педагогічну і наукову працю Олександр Петрович розпочав 1919 pоку: викладав у різних школах і вищих навчальних закладах, зокрема у Київському університеті. Саме тут розкрився його педагогічний і дослідницький талант. Близько 20 років (з перервою) вчений віддав цьому вищому навчальному закладу.

У квітні 1922 р. О.П. Оглобліна було обрано професором кафедри нової історії України, яку він і очолив. На той час йому виповнилося лише 22 роки. Одночасно вчений очолював комісію із заснування музею М.П. Драгоманова. Упродовж 1921-1926 pp. дослідник завідував також історичною бібліотекою ім. О.М. Лазаревського. Проте найбільшим досягненням молодого вченого і викладача став заснований ним при ВІНО історичний семінар вищого типу (1923-1928), який готував спеціалістів для вищої школи й науково-дослідної роботи. Учений першим із вітчизняних істориків 1926 р. здобув науковий ступінь доктора історії української культури. Вже тоді він вважався одним із провідних фахівців у царині української соціально-економічної та політичної історії XVII-XIX ст., досвідченим архівістом та археографом. Зокрема, на початку 1930-х pp. О. Оглоблін брав активну участь у підготовці фундаментального видання "Архів Коша Запорозької Січі".

Важливою була також діяльність О.П. Оглобліна на терені Всеукраїнської академії наук (ВУАН), з якою він був пов'язаний ще з 1926 р. Олександр Петрович був науковим співробітником численних комісій Української академії наук.

1932 р. після смерті Д.І. Багалія виконуючим обов'язки голови комісії став О.П. Оглоблін.

Протягом 1937-1941 рр. О. Оглоблін працював завідувачем сектора Інституту історії України АН України. Його науково-академічна діяльність була перервана арештом наприкінці 1930 р., на початку 1931 р. його звільнили, однак Оглоблін був змушений свої наукові задуми підпорядковувати вимогам компартійної влади, виступати із самокритичними доповідями, паплюжачи себе і свій науковий доробок. Вінцем цієї кампанії цькування стала дискусія за доповіддю Т.Т. Скубицького щодо "буржуазної Оглоблінської концепції" українського історичного процесу (27-28 травня 1931 р. у Києві). На вченого вилився цілий потік брутальної риторики. Олександр Петрович став вважатися в УРСР за своїми методологічними засадами типовим буржуазним істориком, якому не місце серед учених України. Оглоблін втратив усі кафедри, деякі його вже видрукувані праці не вийшли. Серед них - "Нариси з історії української фабрики", "Кріпацька фабрика".

Але, на щастя, події 1930-1931 pp. не викреслили Оглобліна з наукового процесу. Він працював в Археографічній комісії ВУАН, входив до очолюваної Н.Д. Полонською-Василенко групи, яка готувала до друку запорозьку спадщину.

О.П. Оглоблін продовжував працювати і в Історико-археографічному інституті. За рік він підготував збірку документів з історії бахмутських і торських заводів.

З листопада 1937 р. по вересень 1941 р. О.П. Оглоблін працював старшим науковим співробітником Інституту історії України АН УРСР. Його становище у цьому закладі як єдиного фахівця із науковим ступенем було винятковим. Він обіймав кілька посад: завідувача сектора історії ХІХ-ХХ ст., керівника сектора історії

На час роботи Оглобліна в Інституті історії України припадає і відновлення його професорсько-викладацької діяльності у вищих навчальних закладах УРСР.

З початком Другої світової війни за таємним списком здійснювалась евакуація академії, вивозили з Києва тільки академіків із сім'ями та видатних наукових співробітників. Оглоблін до цього списку не потрапив.

На початку окупації Києва у вересні-жовтні 1941 р. Олександр Петрович на прохання української громади очолював Київську міську управу. Цю працю він поєднував із націоналістичною діяльністю в Українській Національній Раді, де головну роль відігравав Олег Ольжич.

З квітня по листопад 1942 р. О.П. Оглоблін очолював Музей-архів переходової доби м. Києва. За короткий час, завдяки Олександру Петровичу, під його дахом зібралися видатні представники науки і культури (історик Н.Д. Полонська-Василенко, архітектор І.В. Моргілевський, мистецтвознавець С.О. Гіляров та ін.).

Тоді ж у О.П. Оглобліна зав'язалися наукові стосунки з українськими еміграційними вченими, насамперед з Д.І. Дорошенком, Б.Д. Крупницьким, А.І. Яковлевим. З наближенням Червоної Армії до Києва історик був змушений переїхати до Львова, де включився в роботу історичної секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка та зорганізованої з ініціативи митрополита А. Шептицького Церковно-археографічної комісії. У березні 1944 р. на запрошення колегії професорів філософічного факультету Українського вільного університету (УВУ) Оглоблін переїздить до Праги.

Олександр Петрович викладав в Українському вільному університеті у Празі та Мюнхені. Оглоблін з 1945-го по 1951 р. був професором УВУ та Богословсько-педагогічної академії УАПЦ. Він відроджував у Німеччині Українське історико-філологічне товариство, де протягом 1948-1951 pp. виконував обов'язки заступника голови.

1951 р. Олександр Петрович переїздить до США, де засновує і очолює Українське генеалогічне товариство (1963), Українське історичне товариство (1965). Також він очолює іспитову комісію філософічного факультету УВУ в США й обіймає посаду професора в Українському технічному інституті у Нью-Йорку. Оглоблін мав великий вплив на українську еміграційну науку. Одночасно вчений працював в Українському науковому богословському товаристві. Протягом 1960-1977 pp. він працював науковим консультантом для докторантів з історії України в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

Протягом 1970-1989 pp. О.П. Оглоблін - президент Української вільної академії наук у США. Він виховав плеяду широко відомих сьогодні українських істориків (Л. Винар, О. Субтельний, В. Омельченко). Тривалий час учений досліджував період національної революції середини XVII ст. О.П. Оглоблін дотримувався думки, що за Хмельниччини перемогла концепція козацької держави. Добу Івана Мазепи розглядав як час відродження України, а самого гетьмана вважав українським державцем, який хотів реалізувати другу Хмельниччину. Вчений обґрунтував положення про те, що ідея української козацької держави після ліквідації Гетьманщини не вмерла. Одним із перших розшифрував анонім старшинсько-козацького твору "Літопис Самовидця".

О.П. Оглоблін - один із тих українських істориків старшого покоління, який передбачав українське відродження.

Помер О.П. Оглоблін 16 лютого 1992 р. й похований у м. Спрінгфілді (США).

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 203-204.

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2017