Новини

 

Мовна деколонізація України: закон і практика

22.02.2017

21 лютого до Міжнародного дня рідної мови в актовій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка пройшов круглий стіл «Мовна деколонізація України: закон і практика». Участь у дискусії взяли професор Віденського Університету Міхаель Мозер, засновник ініціативи "И так поймут" Роман Матис, завідувач кафедри конституційного права юридичного факультету КНУ Олег Марцеляк, директор Інституту Української мови НАН України Павло Гриценко, а також директор Інститут філології Григорій Семенюк, проректор з науково-педагогічної роботи Володимир Бугров, студенти-філологи,  викладачі і представники громадських організацій.

На зустрічі було обговорено три законопроекти про державну мову, зареєстровані впродовж останніх двох місяців, питання мовної політики в Україні та загалом стан державної мови. Професори і громадські діячі намагалися оцінити роль влади в розвитку національної мови.

Учасники дискусії визнали, що українська мова все ще потребує захисту, а тому не варто залишатися байдужими, адже вона під загрозою потрапити у список мов, що зникають. Й особливо важливо підтримувати своє у часи наступальної інформаційної війни Росії проти України.

Вітальним словом розпочав обговорення директор Інституту філології професор Григорій Семенюк, який зауважив що свято, ухвалене ЮНЕСКО 1999 року в Парижі, є неабияк актуальним для нас. «Розбудувати українську самостійну державу без мови неможливо; дбати потрібно не лише про економічну, а й про духовну незалежність. Державність мови має бути потужним фактором безпеки України. Є люди, які вважають, що зараз це питання не на часі, що воно роз’єднуватиме державу. Але чи об’єднало нас за 25 років замовчування цієї теми?», - висловився Григорій Семенюк.

Проректор з науково-педагогічної роботи Володимир Бугров закцентував на тому, що доки українську книжку не профінансує уряд, всі агітації будуть лише красивою ілюзією. Проректор вбачає проблему окупованих земель у тому, що ті свого часу не діяли, як й наша влада нині.

Директор Інституту української мови НАНУ Павло Гриценко звітував про нещодавню зустріч Інституту з депутатами щодо питань стану і статусу української мови. Павло Юхимович запевнив, що доки українська мова, ідея, ідентичність не буде центральним об’єктом діяльності держави як організації, нічого не вийде: «Ми йдемо малими кроками, а нам – великі загати. І ми витрачаємо всі сили на боротьбу за те, що нам дано самою природою». Тим не менш вчений був досить оптимістичним: поле діяльності відстоювання української мови зберігається і потребує нашої участі, є потенціал, є творчі сили.

Далі слово взяв професор Віденського університету, Президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер, для якого українська мова стала рідною. Професор пам’ятає передісторію закону 2012 року про регіональні мови, і вважає, що цитата одного з авторів «Мы развели их, как котят» має бути показовою як для Європи, так і для України. Російську мову ніхто не забороняв і до закону «КаКа», вона підтримується і Європейською хартією регіональних і територіальних мов, нема чого переживати про її небезпеку. А «розводити котят» щодо захисту української, як тоді, 2012 року, зараз не можна, тож Мозер цілком підтримує законопроекти про державну мову. Насамкінець він навів промовисті цифри: з 2001 року відсоток росіян серед громадян України зменшився з 17% до 10%, а нещодавні опитування показують, що 60% населення України вважають рідною українську, 22% - і українську, і російську, а разом, що важить для професора, - 82%, і це відповідає дійсності України.

Наступним гості круглого столу слухали громадського діяча, засновника руху «И так поймут!» Романа Матиса, який був співавтором одного з пропонованих законів. Матис розповів про початок своєї громадської діяльності: як важко було в Києві, як русифікація 2012 року дісталася навіть до Львова (і не через туристів, а через бізнес). Отож і почав думати над виграшною стратегією. Його принципова позиція гідна поваги: за весь цей час діяч не купив жодного продукту російською мовою. Роман Матис категорично не згодний з тим, що в нашій державі все залежить від політиків, а не від суспільства. Того рівня активності, що би змінило стан сучасності, бракує, але на всі запитання щодо того, що може пересічний українець, діяч має чітку відповідь: узяти за щоденну звичку («як чистити зуби») боротися за право отримувати інформацію українською мовою. Саме це важливо для кожного з нас – боротися!

Разом з аудиторією учасники обговорювали й слабкі місця зареєстрованих законопроектів, дякували за підтримку мови.

Україна – країна з непростою історією, тому в жодній справі державного рівня, зокрема й у мовній деколонізації, не обійтися без труднощів. Та їх неодмінно можна подолати, залучаючи молодь, науковців, небайдужих громадських діячів та просто національно свідомих представників народу. Головне – ми маємо природні права та великі перспективи.

 

Юлія Кузьменко

 

Центр комунікацій

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024