Новини

 

«Прочитання Шевченка робить його вічним»

06.03.2014
4 березня в стінах Інституту філології КНУ імені Т.Шевченка відбулася Академічна дискусія «Концепти Тараса Шевченка». Захід організувала кафедра історії української літератури та шевченкознавства в рамках виконання Плану заходів Київського університету з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка
«Знаменно, що нинішня Академічна дискусія присвячена таким глибоким і невичерпним поняттям як концептосфера Тараса Шевченка і її наповнення, а відтак – і наповнення нашої свідомості, ментальності, духовності та налаштованості на відстоювання нашого майбутнього», - розпочав зустріч заступник директора доц. Валерій Чемес і привітав усіх від імені дирекції Інституту. Модератор проекту доц. Галина Усатенко представила учасників дискусії: акад. Микола Жулинський (Інститут літератури НАН України, директор), д.філос.н. Сергій Йосипенко (Інститут філософії НАН України, завідувач відділу історії філософії України), к. істор.н. Ігор Гирич, (Інститут історії НАН України, завідувач відділу джерел з історії України ХІХ – поч. ХХ ст., головний редактор журналу «Пам'ятки України»), к. філол. н. Олександр Боронь, (Інститут літератури НАН України, заступник керівника проекту Шевченківська енциклопедія в 6-ти томах), канд. мистецтвознавства Галина Скляренко (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії НАН України. Запропонована Академічна дискусія є 10-ю у рамках проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом», ініційованого Інститутом філології за підтримки журналу світової літератури «Всесвіт».
Куратор проекту Галина Усатенко розповіла, що до організації нинішньої дискусії її спонукали дві обставини. Перша – це вирізьблення з дерева постаті Тараса Шевченка на Майдані Незалежності, що символізує «стихію народного духу, який творить свого Шевченка, актуального в часі». Другим чинником стало читання Шевченка та ініціювання заходів до його 200-річчя на двох форумах Євромайдану (в Одесі та Харкові). «Ці події засвідчують синтез, складне переплетіння суспільно-політичного контексту та заглиблено академічного вивчення Шевченка в стінах університетів. І саме у моменті постаті Шевченка вони найближче сходяться», - наголосила Галина Олегівна і передала слово завідувачу кафедри шевченкознавства д.філол.н. Оксані Сліпушко.
Оксана Миколаївна назвала символічною історію святкування попередніх великих річниць Кобзаря. Так, українській інтелігенції коштувало величезних зусиль для відзначення 100-річного ювілею Тараса Шевченка, адже Російська імперія, у складі якої ми перебували, стояла на порозі Першої світової війни. Знаково, що тоді ж у 1914 році зародилися вільнолюбні ідеї С.Петлюри, П.Донцова, В.Винниченка, М.Грушевського. У 1964 році напередодні святкування 150-го ювілею Кобзаря України знову була підневільна – у складі Радянського Союзу – і передбачалося ідеологічно заангажоване святкування в партійно-номенклатурних колах. Проте справжнє свято Духу влаштувала українська діаспора. Відбувся Конгрес вільної української науки, вийшли друком шевченкознавчі книжки та енциклопедії, у багатьох країнах відкрили пам’ятники Т.Шевченка. У цей же час на теренах материкової України утворилося інтелектуальне коло шістдесятників, які проповідували ідеї унікальності людської особистості та свободи думки. 200-річний ювілей українського Генія Україна зустрічатиме зі значними здобутками, головний з яких – її незалежність, вдруге виборена в лютому цього року. «Сподіваюся, що ми в мирі відзначимо березневі шевченківські дні», - підсумувала Оксана Сліпушко і порівняла умови нинішнього святкування з концертом Дмитра Шостаковича, який виконував свою знамениту Симфонію №7 в блокадному Ленінграді 1942-го року.
Микола Жулинський порушив проблему освоєння Шевченком духовного простору України. На питання, чому Шевченко так уважно намагався пізнати весь національний простір українського буття, відповідь очевидна – «він формував українську націю як самостійний культурний цілісний організм». Письменник означував священні місця для України – Дніпро, могили, байраки – бо усвідомлював, що ці матеріальні об’єкти мають сакральне значення. Доповідач детальніше зупинився на концепті - хата як символі національного дому і держави у творчості Шевченка: «Він намагався через Слово донести до українців чітке усвідомлення, що вони є господарями на своїй землі та у своїй хаті».
Про філософську традицію прочитання Шевченка вів мову Сергій Йосипенко. Розмірковуючи про множинність інтерпретацій художніх текстів в просторі та часі, Сергій Львович запевнив, що саме постійне «прочитання Шевченка робить його вічним». Позиція українського Пророка є проблематичною для філософів насамперед тому, вважає диспутант, що він не писав власне філософських трактатів. Тому світогляд поета на предмет цілісної філософської концепції доводиться аналізувати через його художні твори – і не лише писемні. Так, у 40-60-ті рр. XX ст. у радянській науці панував тенденційний підхід до Шевченка як головного філософа домарксиської доби. Ця традиція, прикметними рисами якої стали заполітизовані трактування вирваних з контексту слів і фраз, протрималася до 70-80-их рр., коли на її місце прийшла філософія художнього твору. Остання дала можливість зануритися в дослідження «проблем, поглядів і концептів, які висловлюються властивими поезії способами. Це та філософія, що може народитися лише в художньому творі». Хоча такий підхід набув широкого поширення, в його річищі було написано доволі мало розвідок. Це пояснюється, насамперед, різким звуженням філософського поля проблем і відсутністю чіткої методології дослідження об’єкта твір. «Ми повинні читати твори Тараса Шевченка і праці одне одного про нього. Лише міждисциплінарне дослідження дасть можливість цілісно окреслити поле діяльності письменника», - підсумував Сергій Львович.
Ігор Гирич зробив джерелознавчий екскурс в історію публікацій документальних матеріалів про Тараса Шевченка. Він наголосив, що тема Шевченка і його доби ще вповні не досліджена і сьогодні нам випадає унікальний шанс по-новому потрактувати Шевченка. «Він перша людина, яка поставила культурний кордон між Україною і Росією через архетипні поетичні образи», - сказав Ігор Борисович і наголосив на важливості міфотворчості Тараса Шевченка, яка й донині мобілізує людей для формування нових національних вимог.
Про переваги і недоліки Шевченківської енциклопедії, що її випускає Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ, розповів один із її редакторів – Олександр Боронь. «Це видання є працею величезної ваги, що акумулює набутки в царині шевченкознавства за півтора століття», - переконаний Олександр Вікторович. Осердям «шеститомної глиби» є осмислення літературної спадщини Тараса Шевченка. Натомість недоопрацьованим видається образотворчий розділ, над яким мав би працювати колектив професійних мистецтвознавців.
Галина Скляренко розповіла про непрофесійний підхід до дослідження полотен Шевченка-художника за радянських часів. Найдовершенішими роботами майстра слова і пензля мистецтвознавець вважає цикл малюнків «Притча про блудного сина» та пізні автопортрети.
Один із організаторів Академічної дискусії к.філол.н., головний редактор журналу «ВСЕСВІТ» Дмитро Дроздовський зупинився на проблемі перекладів творчості Тараса Шевченка у світі й зокрема проаналізував специфіку англійського перекладу вірша «Заповіт» Вірою Річ.
Під час виступів учасників регулярно виникали локальні дискусії, спровоковані запитаннями від аудиторії. Зокрема, глядачів цікавило походження Шевченкових концептів, зокрема, чи можна вважати постать Шевченка соціальним концептом, як «очистити» особистість поета від кліше та ідеологічних нашарувань.
Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов















Прес-центр
Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024