Новини

 

Лекція всесвітньо відомого філософа Ф. Фукуями — подія року в Інституті журналістики

11.09.2013
Бувають зустрічі, що відбуваються раз на сторіччя. Приїзд Френсіса Фукуями до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка став такою подією. І не тому, що в стінах університету звучала чиста англійська мова і не відчувалося жодних мовних бар’єрів між професором Стенфордського університету та професорами й студентами університету імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянської академії та Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. І навіть не тому, що пан Фукуяма зізнався, що має особливе ставлення до України – країни, яка "здивувала світ" у 2004 році, зробивши величезний крок до демократії. Ця зустріч була доленосною, оскільки вона дала відповідь на найважливіше питання: що ж залишається після "кінця історії"? Людина, яка творить нову історію, – переконливо довів автор книги "Кінець історії та остання людина", що свого часу сколихнула світ.

Держава, панування закону та система демократії, що викликає довіру, – ось три кити, що забезпечують політичний розвиток сучасного суспільства, – наголошує пан Фукуяма. Існування будь-якої держави неможливе без влади. На жаль, у наш час поняття влади отримує негативну конотацію і часто асоціюється з утисками населення. Але не варто забувати, що існує різна влада: влада, яка вдається до тиранії, та влада, яка дозволяє забезпечити жителів певної країни суспільними благами. Адже в могутній державі не обов’язково має панувати деспотизм. Для пана Фукуями могутня держава – це держава здатна запропонувати суспільні блага для всього населення. Недарма Макс Вебер розробив чітке розрізнення між традиційним суспільством, у якому блага розподіляються між "своїми", та сучасною державою, позбавленою кумівства, в якій всі мають рівні права. І хоча важко викорінити поняття родинних зв’язків зі свідомості, ми маємо подолати цей стереотип і оцінювати людей, виходячи з рівня їхньої освіти, культурного рівня, творчого потенціалу. Держава, в якій головною стає Людина, – що може бути краще? Можливо, усвідомивши це, ми вкладатимемо максимум зусиль у те, щоб стати кимось, як то відбувається в Китаї, пересічний громадян якого робить все можливе для того, щоб його дитина здобула гарну освіту – запоруку подальшого успіху.
Панування закону також дуже важливе. Усі рівні перед законом, навіть провладні особи. Адже лише за таких умов існуватиме довіра населення до демократичного устрою країни. Демократія для всіх, а не для обраних – ось ще одна запорука успішного розвитку держави.
Хоча всі ці поняття здаються досить сучасними, їхнє існування засвідчене самою історією. Пан Фукуяма провів слухачів лабіринтом століть: кривавими періодами Китаю, який довгий час існував за сумнозвісним принципом "Держава творить війни, а війни творять державу", аж поки дійшов до розуміння необхідності існування меритократії, за якою перепусткою до світу бюрократії стає професійність, освіта і талант.
Панування закону, в свою чергу, тісно пов’язане з поняттям релігії. Адже в кожній релігії вище закону, продиктованого державним устроєм, є Божий закон. Френсіс Фукуяма недарма пригадує ім’я Святого Григорія VII, папи Римського, який одним із перших усвідомив, що церква не існуватиме не тільки без віри в Господа, але й без довіри до церковних служителів.
Водночас для панування закону недостатньо лише морального підґрунтя, але необхідна незалежність державних інституцій від кермачів держави. Ось останній камінчик у мурі, який не ділитиме жителів країни на тих, хто має владу, а тому має все, а захищатиме права та свободи кожного. Напевно, до спорудження такого муру, який не буде роз’єднувати людей, а, навпаки, згуртує цвіт нації, ми і маємо прагнути.
Лекцією за своєю книгою "Витоки політичної системи: від долюдських часів до Французької революції" Френсіс Фукуяма нагадав нам про це, розбивши вщент застаріле уявлення, що людина є не більше ніж гвинтиком політичної системи. Сучасна людина може бути серцем нової політичної системи, а завзятість, з якою студенти ставили запитання щодо можливих шляхів розвитку нашої країни, свідчить про те, що з українською кардіограмою демократії не все так погано.

Марина Гарєєва, Інститут журналістики







Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024