ВАСИЛЕНКО
Микола Прокопович
(1866-1935)

Відомий український вчений-історик, правознавець, політичний і громадський діяч, один із фундаторів Української академії наук

Микола Прокопович Василенко прожив складне і багате на події життя. Відданий науці, талановитий учений ніколи не стояв осторонь загальнодемократичного руху, поєднував наукову роботу з громадською діяльністю та участю у процесах національно-державного будівництва. Послідовний прихильник ідеї автономії Української держави, М. Василенко за свої переконання був безпідставно засуджений, відбував покарання як за часів імперської Росії (1908-1909), так і в радянські часи (1923-1924).

Народився 15 лютого 1866 р. у с. Єсмань на Сумщині в родині дрібного службовця. Навчався у Глухівській шестикласній, а згодом у Полтавській гімназіях. У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Юр'євського (нині Тартуський) університету. За роботу "Критический обзор литературы по истории земских соборов" отримав учений ступінь кандидата історії. Вдосконалював фахові знання в Київському університеті св. Володимира.

На початку 90-х рр. XIX ст. М. П. Василенко став членом культурно-просвітницького товариства "Стара громада ". Він працював у Києві як педагог і журналіст. Був співредактором журналу "Киевская старина", членом історичного товариства Нестора-літописця (з 1919 р. - його головою), співредактором Архіву давніх актів, з 1908 р. М. П. Василенко - член УНТК і редактор його "Записок". Того ж року, як редактора поступової українофільської газети "Киевские отклики", М. П. Васи- ленка засудили на рік в'язниці. 1910 р. його обрали приват-доцентом Університету св. Володимира. Проте керівництво університету звинуватило М. Василенка в українофільстві, підтримці ним теорії М. Грушевського і заборонило читати лекції.

У 1917 р. М. Василенка призначають куратором Київської шкільної округи й товаришем міністра освіти Тимчасового уряду Росії, а у квітні-жовтні 1918 р. - міністром освіти і мистецтв України, заступником голови уряду, президентом Державного Сенату. Очолюючи високі державні установи за часів Гетьманату, сприяв відродженню і розвитку науки, культури й освіти в Україні: брав участь у заснуванні Національної бібліотеки, Державного українського архіву, Національного музею, Національної галереї мистецтва, державних українських університетів у Києві й Кам'янці-Подільському. Микола Прокопович активно впроваджував українську мову в школах України. За його участі було відкрито понад 50 українських шкіл, незважаючи на важкі економічні умови тієї пори.

М. Василенко - один з ініціаторів створення Української академії наук. Багато в чому завдяки саме його зусиллям 14 листопада 1918 р. було ухвалено Закон про заснування Української академії наук (УАН). У 1920 р. його було обрано академіком УАН. Згодом він виконував обов'язки президента УАН, очолював її соціально-економічний відділ, Постійну комісію з вивчення західноруського та українського права, провадив активну викладацьку діяльність, був професором ряду київських вузів.

М. П. Василенко видав низку праць, присвячених розвитку правових установ та інститутів права в Україні. Протягом усього свого життя він досліджував соціальну та економічну історію України.

У квітні 1923 р. він одружився з істориком Наталією Полонською. Проте родинне щастя було недовгим. Вже у вересні Миколу Прокоповича арештовують за безпідставним звинуваченням в участі в контрреволюційній організації "Київський обласний центр дій" (КОЦД). У квітні 1924 р. відбувся суд, який виніс М. П. Василенку вирок - 10 років ув'язнення. Згодом на клопотання дружини та керівництва ВУАН М. П. Василенка було амністовано. Але з 1929 р. учений був позбавлений змоги здійснювати керівну працю в УАН. До того ж у Миколи Прокоповича було підірване здоров'я. За роки роботи М. П. Василенка в Українській академії наук у видавництві ВУАН вийшла низка його праць з історії України, зокрема "Павло Полуботок" (1925), "Як скасовано Літературного Статута" (1926), "Територія України 17 століття" (1927), "Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права 17-18 століття" (український археографічний збірник", І т., 1927), "Правне положення Чернігівщини за польської доби" (1928), "Матеріали до історії українського права", І т. (1929) та ін.

М. П. Василенко - один з родоначальників української історико-правничої науки. За його редакцією вийшло 7 випусків "Праць Комісії для виучування західноруського та українського права" (1925-1930) і 6 томів (у 4 кн.) "Записок соціально-економічного відділу" (1923-1930).

1929 р. М. П. Василенко опублікував "Конституцію Пилипа Орлика", а також класичну юридичну працю "Генеральні слідства про маєтності українських полків 1729- 1730 рр.".

Науковий доробок - майже 500 наукових та публіцистичних праць - Миколи Василенка присвячено історії держави і права, історії України, біографістиці. Він - автор "Нарисів з історії Західної Русі та України", дослідник оригінальних пам'яток правової культури українського народу. Микола Прокопович Василенко все своє життя активно виступав за державну незалежність України.

З жовтня 1935 р. після тяжкої і тривалої хвороби Микола Прокопович помер у Києві і був похований на Лук'янівському кладовищі.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 165-166

Информационно-вычислительный центр университета

© Все права защищены 1995-2017