ЛУЧИЦЬКИЙ
Володимир Іванович
(1877-1949)

Випускник Імператорського університету св. Володимира (1899 р.), видатний учений-петрограф, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, фундатор і перший директор Українського геологічного комітету

Народився 3 травня 1877 р. у Києві.

Батько його, Іван Васильович, був професором Київського університету, а мати, Марія Вікторівна, відома літераторка, перекладала наукові і художні твори західноєвропейських авторів. У 1899 р. Володимир Іванович закінчив Київський університет із золотою медаллю. Його вчителем і наставником був П. Я. Арма- шевський, який допомагав йому при захисті магістерської та докторської дисертацій, а також допомагав стати стипендіатом кафедри мінералогії для підготовки до професорського звання й одержання науково¬го відрядження до Німеччини. У березні 1907 р. В. І. Лучицький захистив магістерську дисертацію «Петрографічні дослідження кристалічних порід Баварського лісу». А через чотири роки після цього в Київському університеті він захистив і докторську дисертацію «Рапакиви Киевской губернии и породы, его сопровождающие», яка була опублікована 1912 р.

Незабаром В. І. Лучицького було затверджено на посаді ординарного професора кафедри мінералогії Варшавського політехнічного інституту. В 1934 р. ВАК СРСР присвоїв йому докторський ступінь без захисту дисертації. Наукова, науково-організаційна і педагогічна діяльність В. І. Лучицького відбувалася в нестабільних умовах воєнних та революційних подій. У 1917 р. Володимир Іванович був ініціатором реорганізації Київського комітету військово-технічної допомоги і «Гидроюза» (Гидрогеологическое отделение управления гидротехнических работ армий Юго-Западного фронта) в Українську крайову геологічну раду, яка стала називатися Українським геологічних комітетом (УГК). Фундатором і першим директором УГК був В. І. Лучицький. Як самостійна геологічна організація УГК розпочав свою діяльність з 1 лютого 1918 р. В. І. Лучицький був у складі комісії зі створення Української академії наук (УАН), яку очолював з В. І. Вернадський, комісії з вивчення природних багатств України, організованої В. І. Вернадським при фізико-математичному відділенні УАН. У 1919 р. він також очолював комісію природних багатств і підсекцію корисних копалин. Але, незважаючи на все це, його так і не було обрано до складу УАН. Мабуть, ця обставина спонукала Володимира Івановича залишити Київ і зайнятися педагогічною діяльністю в інших наукових установах.

У 1919 р. вчений обійняв посаду професора щойно створеного у Сімферополі Таврійського університету (1919-1921). Потім, за порадою В. І. Вернадського, він пе¬реїхав до Москви, де майже 25 років очолював кафедри петрографії в новоствореній Московській гірничій академії, Інституті прикладної мінералогії (1924-1935), Мос¬ковському геологорозвідувальному інституті (1930-1935), Геологічному інституті АН СРСР (1935-1944). Кандидатура В. І. Лучицького як видатного вченого кілька разів ви¬сувалася і підтримувалася В. І. Вернадським та Ф. Ю. Левінсоном-Лессінгом у члени-кореспонденти й академіки АН СРСР, але безрезультатно.

У грізні роки Другої світової війни В. І. Лучицький працював у м. Каменськ-Уральському науковим консультантом тресту «Союзалюминразведка». На Уралі він вивчав багаті родовища бокситів, які належать до мезозойських відкладів. За бездоганну працю в 1945 р. Володимира Івановича було нагороджено орденом Трудового червоного прапора та медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

Професор В. І. Лучицький дуже багато зробив для пізнання геологічної будови території України та її мінерально-сировинних ресурсів. Він опрацював страти¬графічну схему докембрію Українського щита, виділивши в її складі певні провінції, комплекси, серії і відділи.

Важко переоцінити значення цієї стратиграфічної схеми докембрію В. І. Лучицького. Вона відіграла величезну роль у передвоєнні роки, коли було широко роз¬горнуто геологорозвідувальні й науково-дослідні роботи на всій території УЩ.

У повоєнні роки В. І. Лучицький очолив великий ко¬лектив авторів капітальної праці «Геологія СРСР» (том V). У 1947 р. за редакцією В. І. Лучицького вийшов відо¬мий геолого-петрологічний опис Українського щита «Український кристалічний масив». У цій праці наведено результати більш ніж 100-річного вивчення Українського щита. В. І. Лучицький пов'язував дослідження гірських порід як пам'яток геологічної історії земної кори, особливо умов їх утворення та залягання, із запитами про¬мисловості. У науковій спадщині вченого можна знайти роботи майже з усіх найголовніших видів корисних копалин України. У своїй практичній роботі вчений керувався принципом - шукати в рідній країні те, що раніше завозилося з інших, і з успіхом здійснював цю мету.

Як педагога-петрографа Володимира Івановича пам'ятають сотні колишніх студентів, які навчалися в московських вузах і Київському університеті в післявоєнні роки.

У В. І. Лучицького був талант вихователя наукових кадрів, справжнього вчителя. Студентів він брав із собою на польові роботи, опікувався практичною цінніс¬тю їхніх навчальних проектів, багато зробив для підвищення рівня навчального процесу.

Не знайшовши особливих привілеїв і не отримавши академічних звань за межами України, В. І. Лучицький прагнув повернутися на батьківщину. В цьому йому посприяв В. І. Вернадський, який звернувся з відповідним листом до віце-президента і директора ІГН АН УРСР Б. І. Чернишова. На цей час більшість провідних вчених ІГН було знищено у 1936-1938 рр., а інші, які залишилися живі, воювали на фронтах. У 1944 р. Володимир Іванович обійняв посаду завідувача відділу петрографії ІГН. На перших післявоєнних виборах дійсних членів АН УРСР його обрали академіком АН УРСР, а після смерті Б. І. Чернишова - директором ІГН АН УРСР. На цій посаді він перебував з 1947 р. до останніх днів життя. На жаль, реалізувати плани щодо відбудови народного господарства України та її мінерально-сировинної бази, застосувати свої знання та досвід у повному обсязі вчений уже не встиг. 20 жовтня 1949 р. академік помер від хронічного нефриту.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 98-99.

Информационно-вычислительный центр университета

© Все права защищены 1995-2017