Новини

 

Зворушливо про трагічне: вистава «Блокпост Україна»

16.12.2016

13 грудня 2016 року в актовій залі Головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся показ вистави «Блокпост Україна». Режисер – Володимир Петранюк, сценографія – Валентина Кузьмічова, поетичні рядки – Борис Гуменюк. На сцені грали учасники театру української традиції «Дзеркало».

Окрім викладачів та студентів КНУ, на перегляд вистави завітали почесні гості: українські бійці Олександр Журавльов, Іван Журавльов, Олександр Сергієнко і Сергій Олійник. Саме про захисників України, їхні щоденні подвиги і перемоги на лінії фронту й оповідало театральне дійство.

Проректор із науково-педагогічної роботи Володимир Бугров виступив із вітальним словом і запропонував до початку вистави вшанувати полеглих героїв хвилиною мовчання.

Від перших хвилин театральне дійство приголомшило тривожним музичним супроводом, крізь який проривалися звичні рядки поезії «Два кольори» Дмитра Павличка, перетворившись на «Червоне – то є кров, а чорне – то земля». Глядачі уже не мали жодних сумнівів, що всі події вистави розгортатимуться на тлі сучасної війни.

Реквізит постановки був лаконічним, проте вичерпним: у глибині сцени виднівся український стяг, помережаний написами від захисників Батьківщини, по обидва краї сцени було обладнано переговорні пункти із телефонними апаратами й бійцівськими касками, а ще велетенське полотно традиційного рушника, що періодично розгорталося над усім дійством, ховало під собою як живих, так і мертвих.

Саме рушник став одним із головних образів вистави. Він символізував стару шовковицю, переобтяжену плодами і знаннями. У ході вистави рушник перетворювався на зброю у руках бійців, ставав саваном, що споряджає в останню дорогу полеглих, трансформувався на тисячі листів зі словами підтримки й подяки, які надсилають українці своїм Захисникам.

Окремі сцени з вистави нагадували казкові події: маленькі, босоногі хлопчики гуртом дерлися на стару шовковицю, щоб поласувати стиглими соковитими ягодами, дівчата плели вінки й прикрашали ними своїх коханих. І все було би ідилічно, аби повсякденне життя українських військових не обривалося регулярними ворожими обстрілами. Коли ж воїнам випадали короткі хвилини перепочинку, вони згадували своє попереднє життя, мріяли й жартували, читали послання від рідних людей і небайдужих українців, ту «ангельську пошту, що тримає на Духу». Динамічний документальний відеоряд зі світлинами бойових побратимів підсилював відчуття реальності дійства.

Колектив театру «Дзеркало» знайшов свій шлях: говорити про трагічне мовою поезії, традицій, руху і звуку.

Розчулені до сліз глядачі проводжали акторів гучними оплесками, щиро бажали бійцям витримки й сили.

 

Центр комунікацій

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024