Новини

 

Як драма-феєрія «Лісова пісня» стала відеогрою «The Forest song»

06.06.2016
На початку квітня вітчизняний медіапростір сколихнула новина – американська компанія Colabee Studios спільно з фахівцями кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка працюють над проектом за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» – The Forest Song. Перший продукт американських авторів – Never Alone – базується на міфології інуїтів (етнічної групи корінних народів Північної Америки). Гра розповідає про пригоди інуїтської дівчинки та її ручного полярного песця. Never Alone отримала схвальні відгуки геймерів світу та престижну премію BAFTA Awards 2015 у номінації «Найкраща дебютна гра». Далі американці планували займатися гавайською культурою, але на врученні вищезгаданої премії випадково зустрілися з українцями, які й порадили «вертатися до джерел». Справа в тому, що арт-директор студії Colabee Дмитро Верьовка – українець, уроджений одесит, який близько 20 років працює в ігровій індустрії США. Дмитро загорівся цією ідеєю і почав шукати джерела інформації, вийшов на кафедру фольклористики Університету.


Ми зустрілися із завідувачкою кафедри фольклористики КНУ, фольклористкою, доктором філологічних наук Оленою Івановською, щоб розпитати про таку цікаву співпрацю. Розмова вийшла змістовною і дуже концептуальною.

Пані Олено, звідки про вас і діяльність вашої кафедри дізнався Дмитро Верьовка? З чого почалася співпраця?
– Треба віддати належне сучасним засобам комунікації – інтернет, фейсбук… Знаєте, перші місяці ми з Дмитром годинами спілкувалися по телефону. Спочатку була тільки ідея: Леся Українка, «Лісова пісня». Потрібно було цю ідею розробляти.

Дмитро, який ще в школі вивчав українську, «навернувся» в мову – весь час переписуємося лише українською. Він став причинним – повністю поринув у «Лісову пісню», перечитав усе, що тільки можна, з міфології, фольклору: легенди, перекази, казки…

Розкажіть про фольклорну експедицію на батьківщину Лесі Українки – українське Полісся.
– Уже в жовтні 2015 команда Дмитра приїхала на програму, яку готувала наша кафедра спільно з Центром фольклору та етнографії на чолі з Олексієм Долею. Ми їхали у фольклорну експедицію, знаючи, куди, до кого і по що. Подорож тривала менше тижня, а записаного матеріалу назбиралося більше 15 годин. Даний матеріал потрібний для того, щоб гра, задумана ідейно як «Лісова пісня», була спрямована на зацікавлення та вивчення українською традиційною культурою. Зрештою, щоб відтворити стихію Полісся, потрібно було повністю зануритися у цю атмосферу і Дмитрові, і колегам, зокрема звукорежисерові Шону Весу (який також пообіцяв вивчити українську, бо вона його просто зачарувала). Це ми звикли, що у нас цієї культури вдосталь, а вони, коли працювали над грою Never Alone, зіштовхнулися з тим, що традиції інуїтів потрібно було вишукувати і визбирувати по краплинах. А тут за чотири дні на них хлинув потік цієї культури. Вони були шоковані.
Оскільки робота над грою ще не завершена, ми не припиняємо нашу співпрацю, продовжуємо консультувати команду Colabee Studios.

Які враження у Дмитра від фольклорної експедиції?
– Розповім про один показовий, як на мене, випадок. Коли ми збиралися у поїздку, я порадила взяти з собою і хліб. Він: «Гостинці – це зрозуміло, а для чого хліб? Невже там немає?» Кажу: «Давай візьмемо, а там побачиш».

Під'їжджаємо у село, де живуть берегині традиції серпанку, і бачимо, що стоять ці жінки, бабусі – усі в серпанкових строях, на рушниках хліби їхні… Виходить Дмитро вражений, сльози потоками з очей: «А якби я не мав хліба?!» Згодом він зізнався: «Через цей проект я в собі відроджую Україну!»

"Українська міфологія може багато чому навчити як нас. Проте для людей за межами Східної Європи вона залишається практично недоступною. Я виріс в оточенні цих чарівних казок. І я в захваті від того, що зараз маю змогу розділити цю частину моєї культури з геймерами у всьому світі".

Яку роль виконує традиційна культура у грі?
– Основоположну. Коли гравець під час проходження ігрових квестів стикається із проблемами, не може вирішити завдання і досягти ігрової мети, він може звернутися до культурного коментаря – довідки від науковців чи носіїв даної культурної практики. Тому це не просто розвага, а спосіб пізнати щось нове для самого себе, спосіб отримати досвід, який потрібен для вирішення ігрового завдання. За словами автора, головна мета проекту – зацікавити світ надзвичайно глибинною українською культурою. Хоча, насправді, це тільки перший крок до цього пізнання. Використовуючи новітні технології молода людина, яка, можливо, не засяде за книги, яка спеціально не піде в музей, але вона, яка звикла до такої ігрової практики і так її простіше пізнавати світ, через гру привідхилить завісу для самої себе, що таке Україна, де вона, як в Україні живуть, які в неї цінності.

Ця гра може бути містком для того, щоб кожен, хто буде грати, зацікавився і своєю культурою, традиціями свого народу, бо, зрештою, всі етноси проходять один і той же шлях розвитку, але, так чи інакше, всі народи мають спільне у своїй основі, базові цінності.

Ідучи вперед у чомусь основному, нам варто би було і озиратися, зокрема щоб відчути себе частинкою світу природи. Це звучить особливо актуально сьогодні – у 30-ті роковини Чорнобильської трагедії. Адже подивіться, як за 30 років відновилася природа в Чорнобилі. То, мабуть, людина чи не найбільший ворог природі, а відтак і сама собі через нігілістичне ставлення. Бо людина – не цар природи, а природа – не лабораторія, що нам насаджувалося злочинним більшовицьким режимом. Ми втратили декілька поколінь під впливом такої брутальної, штучної філософії. А людині треба повернутися до витоків.

Щодо трагічних подій 30-річною давнини: нам пощастило познайомити хлопців із дивовижною людиною Світланою Цалко – жінкою, якій після катастрофи довелося залишити своє житло. Після переселення вона заговорила віршами – це таке потрясіння, сублімація вилилася у поетичну творчість. Жінка говорить півгодинними поемами! Хлопці були шоковані, адже американці дуже мобільні, для них змінювати житло, переїздити – не трагедія… У них така культура. Вони не мають прив'язаності. Ми ж вростаємо корінням у своє. Через спілкування з цією жінкою хлопці відчули, на скільки для українців драматично залишати свої оселі, свою землю, свої цвинтарі, де покояться їхні предки, і стати відірваними від своєї кореневої основи. Цій жінці довелося переселятися недалеко, всього за 40 кілометрів від дому, але вона сказала таку фразу: «Тут я не живу… Моє життя залишилося в моїй хаті…».

Головна ідея гри зосереджена навколо сакрального дерева – дуба. Починається історія з того, що дуб зрізали. Це, по суті, наступив апокаліпсис, адже втрачений зв'язок між поколіннями. Гра задумана так, що гравець рухається від кінця: йому цікаво, чому все не так, протиприродно, він, вирішуючи ці завдання, має дійти до тієї весни, до відновлення, до того моменту, коли жолудь проросте у новий дуб. Тоді відновиться порядок і гармонія.

Світоглядна штука вийшла…
– Світоглядна… Коли ми їхали в експедицію, то здається, що й природа нам сприяла: ми приїжджали – було сонце, від'їжджали – злива…

До речі, дуже довго шукали прототип образу дуба. Хлопці з Colabee хотіли знайти його в першу чергу для себе. І от, уже повертаючись до Києва, дорогою спускаючись в долину, крізь туман помітили велику галявину і старезне дерево – дуб!.. Хлопці навколо того дуба і ходили, і сиділи, і лежали… Згодом Шон приніс кожному по жолудю і каже: «Я сподіваюся, що в нас усе вийде, ми зберемо всі ці жолуді докупи вкінці і обов'язково посіємо в українську землю».

Як у грі розвивається чи не розвивається історія кохання?
– Ви ж розумієте, що я не можу розкривати всі загадки (сміється – Л. С.-Л.)… Хоча дещо скажу. Спершу Дмитро хотів, щоб герой залишився з Мавкою, але тоді картинка не складалася стосовно традицій, проведення ритуалів – весілля не могло б відбутися. А згодом ми зійшлися на тому, що Мавка – це ідея, мрія. Це те неможливе, чого чоловіки завжди прагнуть. Це як легенда про блакитну троянду – Бог створив ідеальну жінку, але вона не для життя. Лукаш має обрати Килину. Але і в Лукашеві, і в Килині треба зберегти ідею любові, світла, добра, творчості, щоб вони не занурилися в метушню, щоб вони не просто прикипіли до землі і стали її рабами, а щоб, уже побравшись, вони зберегли в собі весну, здатність чути і творити музику. Отака надскладне завдання… Я думаю, Леся Українка була б у захваті…

Як Ви ставитеся до комп'ютерних ігор загалом?
– Я в них ніколи не грала. Але після спілкування з хлопцями з Colabee зрозуміла, що це потужний ресурс, унікальна можливість саме в таку форму вкладати правильні конструктивні смисли. Гра – це не тільки стрілялка, не просто пуста трата часу, яка руйнує людину, мені показали інший шлях, який потрібно використовувати, адже це нерозроблений інформаційний простір.

Нам пощастило менше, ніж інуїтам – серед них знайшлися спонсори і гра швидко вийшла світовий у прокат. Для Forest song наразі фінансова проблема стала наріжним каменем. На жаль, хлопці не розраховують на український ринок, який не рахується з авторським правом. Українці не звикли платити за інтелектуальний творчий продукт. Головний меседж був до діаспори. Українська діаспора зараз в основному допомагає фронту, військовим. Та це ж ідеологічний фронт, і перемагати чи не в першу чергу треба на ньому! Тому наш обов'язок, аби Україну закордоном побачили саме такою – непізнаною, цікавою.

Леся Сакаль-Лісніченко,
Центр комунікацій

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024