Новини

В Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася виставка світлин кримських татар, які стали жертвами депортації. З фотокартин на нас втомлено дивляться свідки далеких подій 1944 року, яким вдалося повернути втрачену колись Батьківщину. У їхніх старечих очах – невимовна туга і водночас концентрація дивовижної мудрості, яка приходить лише з сивиною.

За словами завідувачки кафедри тюркології ІФ Ірини Покровської, фотографії надано Міністерством соціальної політики України.

На відкриття експозиції завітав проректор з науково-педагогічної роботи КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров. «Дивлячись на ці фотографії, віриш, що ми – непереможні. До того ж, успіх Джамали найяскравіше показав світові, що Крим – це Україна», – зауважив проректор.

Роботи невідомого фотографа болюче торкнулися серця студентки ІФ Аліси Чорнобривець: «Я настільки прониклася цією історією, що в мене завжди трішки завмирає серце, коли її чую».

Для кримських татар історія депортації – одна на всіх. І хоча зараз російська влада робить усе можливе, аби стерти з генетичної пам'яті народу спогади про страшні події, однак є речі, які не забуваються. Так вважає і студентка ІФ Ельвіна Халіпова, родина якої теж була депортована. «Це історія мого дідуся, який у 5 років залишився без трьох братів, мами і тата. Це історія і моєї бабусі, яка втратила двох сестер і брата, яка на чужині страждала від того, що її називали «вигнанкою», «непотрібною». І коли вже мої батьки повернулися у Крим, їх теж дуже ображали. А коли я їхала сюди, мені мама сказала: «Що б не сталося, ти маєш повернутися на Батьківщину», – стримуючи сльози розповіла дівчина.

Після виставки студентки ІФ зустрілися з кримськотатарською поеткою Ельвірою Амір-Алі-Капніст, якій вдалося за допомогою своїх віршів влаштувати для слухачів своєрідну подорож до Криму. Родичі пані Ельвіри теж були змушені залишити Батьківщину і приїхати в Узбекистан. Однак до трагедії, що сталася з її родиною, поетка ставиться по-іншому: «Від того, що ми кажемо, що нам боляче, не стає легше. Я пам'ятаю історію, але я не хочу жити тільки цим. Не можна жити тільки цим. І я хочу сказати це своєму народу».

Цьогорічні університетські заходи до Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу вкотре засвідчують незламність духу кримців та їхню світлу печаль, що не несе деструкції та хаосу, а супроводжує важкий, але впевнений шлях додому.
Ольга Семиляк,
Центр комунікацій