Новини

Презентація книги „Герої – освітяни і науковці України” відбудеться 26 травня о 12:00 в актовій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 14.

Освіта і наука складають головну підвалину матеріального і духовного розвитку суспільства. Саме освітяни і науковці здійснюють навчання і виховання молодого покоління у школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Тому праця вчителів, професорсько-викладацького складу, вчених є визначальною у забезпеченні високого рівня освіченості всіх громадян та професіоналізму спеціалістів всіх галузей економіки і науки. Значимість освітян і науковців у суспільстві полягає і в тому, що вони виховують у молоді патріотизм у захисті Вітчизни і трудову звитягу.

Нещодавно вийшла книга „Герої – освітяни і науковці України”, видана за ініціативою Ради ветеранів Міністерства освіти і науки України, підтриманої Міністерством, керівництвом та Радою ветеранів війни і праці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, освітянським активом майже всіх областей, Спілкою журналістів України й науковцями, яка є документом великої суспільної та історичної ваги.

Цим виданням про Героїв освітян і науковців України вперше за 60 років після Перемоги радянського народу над фашизмом виконано важливіший моральний обов’язок сучасників перед ветеранами війни по здійсненню Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років” та Постанови Верховної Ради України, віддано шану Історичній Пам’яті та історичній Правді.

Як прояв цієї Пам’яті у книзі на міцній документальній базі постають величні постаті вчителів, науковців – освітян, які своїм життям, ратними і трудовими подвигами заслужили найвищих державних нагород – звань Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної праці, Героя України.

* „Герої – освітяни і науковці України”, К., „Генеза”, 2005, 430 с.
Редакційна рада: С.М. Ніколаєнко (голова Ради), О.А. Сай (заступник), Д.І. Дейкун, І.П. Дригус, Ю.І. Завалевський, М.О. Карпенко, І.Ф. Лубченко, В.М. Мадзігон, О.М. Маринич, В.А. Михньов, В.О. Огнев’юк, О.В. Сухомлинська, М.Ф. Степко, О.А. Удод, П.С. Дибенко, М.Д. Ярмаченко.
Автори документально-художніх нарисів (їх близько 100): науковці, вчителі, журналісти, студенти Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченко.

У вітанні читачам і авторам книги „Герої – освітяни і науковці України” Голова Верховної Ради України В.М. Литвин влучно зазначив: „Біографії відомих учителів і вчених, вміщені у цій книзі, репрезентують героїчні освітянські лави, які ніколи не відійдуть у минуле. Покоління підкорювачів космосу і невтомних хлібодарів, мужніх захисників Вітчизни і натхнених митців, інженерів, лікарів завдячують своїми вершинними злетами мудрим наставникам і вчителям” (с. 7).

Хто ці Герої? Це 116 видатних освітян і науковців України, імена яких навічно вкарбовані в історію. Про їх внесок у розвиток науки й освіти на Україні, захист Вітчизни в роки Великої Вітчизняної війни яскраво сказано в Передмові, написаній О.А. Саєм, головою Ради ветеранів Міністерства освіти і науки України.

Звертає на себе увагу визначення у книзі героїзму як „особливої форми людської поведінки, яка в моральному відношенні представляє собою подвиг. Герой бере на себе виняткові за своїми труднощами завдання, покладає на себе більшу міру відповідальності і обов’язку, ніж покладено на людей у звичайних умовах суспільними нормами поведінки, переборюючи у зв’язку з цим особливі складнощі і перешкоди”.

Напочатку війни в армію пішли вчителі й студенти педагогічних навчальних закладів. Багато з них стали Героями. В книзі розкриваються подвиги Героїв Радянського Союзу – вчителя-воїна, снайпера С.В.Петренка з Чернігівщини, який за два роки на передовій знищив 422 фашисти; танкіста, розвідника Я.П. Вергуна з м. П’ятихатки Дніпропетровської області, директора школи до і після війни, який брав участь у Сталінградській битві, розгромі німців на Курській дузі, на Бєлгород-Харківському напрямі, звільненні Харкова, Полтави, П’ятихаток, Кривого Рогу, Кіровограду, в Корсунь-Шевченківській битві, у визволенні Бухареста, Будапешта, Відня.

В історії назавжди залишиться ім’я двічі Героя Радянського Союзу, 24-річного льотчика Є.М. Кунгурцева з Запорізької області, учасника боїв під Ленінградом, на Карельському перешийку, у Східній Прусії, який брав участь у Параді Перемоги у Москві. Його ім’я занесено до „Історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.”. Двічі Герой Радянського Союзу Є.М. Кунгурцев після війни закінчив Військово-повітряну академію, Академію Генерального штабу, а після демобілізації з лав Радянської Армії працював у Бердянську Запорізької області директором ПТУ № 4, Бердянського професійного будівельного ліцею, брав активну участь у громадсько-політичному житті.

О.М. Перепелиця, випускник ФЗУ м. Мелітополя, почав війну сержантом, став лейтенантом, очолив ланку 44-ої винищувально-авіаційної дивізії. У 1941 році зробив 61 бойовий виліт, 42 рази штурмував наземні війська ворога, вів розвідку, супроводжував літаки на бойові операції, сам знищив 6 танків, 32 автомашини, 4 гармати польової артилерії, багато солдат і офіцерів ворога. 20 листопада 1941 р. в Кремлі М.І. Калінін вручив О.М. Перепелиці Золоту Зірку Героя і орден Леніна. Та під час знищення ворожого аеродрому 15 травня 1942 р. винищувач О.М. Перепелиці був підбитий. У свої 23 роки Герой Радянського Союзу О.М. Перепелиця повторив подвиг легендарного М.Ф. Гастелло, спрямувавши палаючий літак на ворожий підземний ангар з літаками. Його ім’я присвоєно Мелітопольському міському ПТУ № 12.

В книзі читач познайомиться з подвигом легендарного військового розвідника Є.С. Березняка, якого називали майор „Вихор”. Скільки треба було мати мужності, безстрашності, кмітливості, волі, щоб з групою розвідників у надзвичайно складних умовах окупації врятувати від знищення заміноване німцями польське місто Краків. Цей подвиг ввійшов в історію Великої Вітчизняної війни. Портрет Є.С. Березняка знаходиться в залі Слави Генерального Штабу Збройних сил СРСР (тепер Російської Федерації) поряд з портретами уславлених розвідників Зорге, Вершигори та інш. Він кавалер 12 орденів Радянського Союзу, України й Польщі.

Є.С. Березняк пройшов шлях від учителя, директора школи, завідуючого міським відділом освіти м. Львова до війни до начальника Головного управління шкіл Міністерства освіти України, провідного наукового працівника Інституту педагогіки Академії педагогічних наук. Він, автор багатьох публікацій з педагогіки, і сьогодні у свої 92 роки продовжує плідно працювати. Цього року Академія педагогічних наук видала 3 томи його праць. Заслужений вчитель України, кавалер орденів СРСР, України, Росії, Польщі, Почесний академік Академії педагогічних наук, генерал-майор Є.С. Березняк удостоєний звання Герой України.

Зі школою і педагогікою пов’язане трудове життя Героя Радянського Союзу Т.М. Шашла. Після закінчення педтехнікуму і трьох курсів педінституту до війни він був учителем математики, потім завучем і директором Млинівської середньої школи Кіровоградської області, закінчив Полтавський педагогічний інститут. З першого і до останнього дня Великої вітчизняної війни сержант, танкіст Т.М. Шашло був на фронті, мужньо бився з ворогом. Жорстокий бій розгорівся 13 жовтня 1941 р. за с. Штепівка, через яке проходили стратегічні дороги на Харків і Суми. Танкова рота, до якої входив Т.М. Шашло, у складі 5 танків першою розпочала наступ на Штапівку, прикриваючи піхотинців, які йшли слідом. Німці спрямували на них вогонь артилерії, а потім кинули в контратаку 11 танків. Та наші танки просувалися вперед. До села дійшли тільки 2 машини. Після загибелі командира Т. М. Шашло взяв командування танковою ротою на себе. Його танк обстріляли 6 німецьких гармат. Екіпаж залишив танк, що загорівся. Шашло підкрався до млина, звідки гітлерівці вели вогонь по піхоті, закидав їх гранатами, повів танкістів і піхотинців у штикову атаку і село було звільнене. Як трофеї було взято 30 ворожих гармат з боєприпасами, 10 танків, понад 200 полонених фашистів. Цей бій був першою наступальною операцією радянських військ перед битвою під Москвою. За мужність і безстрашність у цьому бою Т.М. Шашло, одному із перших танкістів, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В наступні роки танкісти під командування підполковника Т.М. Шашла брали участь у звільненні Орла і Бєлгорода, форсуванні Десни і Дніпра, у визволенні Києва, народів Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Полковник Шашло на своєму танку при бойовому переході через Великий Хінган під час розгрому японської армії був попереду танкової колони, подаючи приклад мужності і відваги. За подвиги у Великій вітчизняній війні Герой Радянського Союзу Т.М. Шашло був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступеня, медалями.

В повоєнний час Т.М. Шашло з 1951 р. 16 років очолював Київський обласний відділ народної освіти. Вдосконалюючи свою науково-педагогічну майстерність він закінчив історичний факультет Київського педінституту ім. М.О. Горького, захистив кандидатську дисертацію, опублікував понад 70 наукових праць. У 1972 р. захистив докторську дисертацію, отримав вчений ступінь доктора педагогічних наук, працював професором педагогічного інституту ім. О.М. Горького, 20 років – проректором із заочної освіти. Тисячі вчителів з вдячністю згадують його подвижницьку працю і на освітянській ниві, наслідують його відданість освітянській справі.

Багато освітян України за покликом душі включились у всенародну боротьбу проти загарбників на тимчасово окупованій в роки війни території України. Назавжди ввійшли в історію імена Героїв Радянського Союзу освітян – народних месників: керівника Севастопольського підпілля В. Д. Рев’якіна, учителя, директора школи, командира партизанського з’єднання у Хмельницькій області А.З. Одухи, вчителів-партизанів, педагогів-розвідників, організаторів партизанського руху О.В. Тканко (м. Черкаси), І.Д. Кудрі (м. Київ), командира партизанського загону письменника Ю.О.Збанацького.

В.Д. Рев’якін після закінчення Балашівського учительського інституту у 1940 р. був покликаний на військову службу. У складі 265-го армійського артилерійського полку у 1941-1942 рр. брав участь у обороні Одеси, Севастополя, мису Херсонес. При складних обставинах він потрапив до полону, втік, оселився в Севастополі, де в березні 1943 р. за його ініціативою створено підпільну організацію, що об’єднала 17 розрізнених патріотичних груп міста. Члени організації мали розгалужену розвідувальну й диверсійну мережу, отримували широку інформацію і здійснювали диверсії, підривали ешелони з боєприпасами, пускали під укіс поїзди, порушували зв’язок, знищили німецьке судно „Оріон”. Зібрані розвіддані передавали інформаційно-розвідувальному відділу Чорноморського флоту.

У зв’язку з цими діями патріотів гестаповці розгорнули масові перевірки й арешти. 14 березня 1944 р. був заарештований В.Д. Рев’якін та понад 20 активних підпільників, яких 27 днів і ночей жорстоко катували і стратили.

В.Д. Рев’якіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Його ім’ям названо вулицю в Севастополі, школу № 16, відкрито музей підпільної організації. Не можна без глибокого хвилювання читати про цього мужнього, безстрашного і відданого Батьківщині Героя, вчителя з Росії, що в 26 років віддав життя за Україну (с. 26).
Директор школи с. Кримки Миколаївської області В.С. Моргуненко у січні 1942 р. створив і очолив підпільну організацію „Партизанська іскра” з 50 своїх вихованців та мешканців села і навколишніх сіл. Організація вела збройну боротьбу, здійснювала диверсії на залізниці, редагувала рукописну газету „Партизанська іскра”, випускала й розповсюджувала листівки, проводила агітаційну роботу. За осінь 1942 – лютий 1943 рр. члени організації пустили під укіс фашистський ешелон, підірвали кілька мостів, цистерн з пальним, звільнили з полону кілька сотень радянських військовополонених. Але в організацію проник зрадник. 18 лютого 1943 р. В.С. Моргуненка й більшість підпільників фашисти заарештували, піддавали жорстоким катуванням. 23-х членів „Партизанської іскри”, в їх числі В.С. Моргуненка, розстріляли. За героїчний подвиг і мужність у захисті Вітчизни В.С. Моргуненко, його учні Дарія Дяченко і Парфентій Гречаний були удостоєні звань Героя Радянського Союзу. „Учитель і Учні. Ці слова автор нарису не міг не написати з великої літери. Хай вони ще й ще раз нагадують нинішній молоді, всім читачам про велич душі патріотів Батьківщини, про їхній подвиг, драматичну, але святу й героїчну долю, яку спільно ділили до останнього подиху” (с. 150).

Безсмертним залишиться і подвиг завідуючого початковою школою в с. Проців Бориспільського району на Київщині Івана Даниловича Кудрі. Професійний військовий з 1934 р., І.Д. Кудря у серпні 1941 р. був залишений для розвідувальної роботи в Києві. Він створив підпільно-диверсійну групу якою керував під псевдонімом „Максим”. Підпільна група залучила до боротьби проти окупантів відданих патріотів, передавала командуванню Радянської Армії цінні розвідувальні дані про розташування ворожих військ, про укріплення і засоби оборони німців у Києві, про виявлених шпигунів, керівників диверсійних груп, засланих на Україну, до Москви й Челябінська. І.Д. Кудря встановив зв’язок з київським підпіллям. Разом вони створили 7 диверсійних груп, які пускали під укіс німецькі ешелони, здійснювали диверсії.

Та гестапівці вислідили патріотів, арештували І.Д. Кудрю, актрису Р. Окіпну, Є. Бремер. Після трьохмісячного катування безстрашні розвідники були страчені.

Подвиг Героя Радянського союзу І.Д. Кудрі назавжди залишиться у пам’яті історії. Його іменем названа вулиця в м. Києві. Про діяльність підпільно-диверсійної групи І.Д. Кудрі письменник В. Собко написав п’єсу «Київський зошит», доцент Київського університету ім. Тараса Шевченка М.С. Канюка – художньо-документальну повість „Місто гасить вогні”.

Вагомий внесок у посилення партизанського руху на Україні історика за фахом О.В. Тканка. У 1938 р. він отримав освіту у Київському педагогічному інституті. Вчитель і директор педагогічного училища на Волині, він був призваний на військову службу до лав Червоної Армії, а 1943 р. відряджений у розпорядження Представництва Українського штабу партизанського руху при Військовій Раді Південно-Західного фронту. Його тричі направляли в тил ворога. Зокрема, у серпні 1943 р. група на чолі з О.В. Тканко була десантована на територію Полтавської області. Під час однієї з розвідувальних операцій О.В. Тканко разом з німцем за походженням Робертом Кляйном, переодягнувшись в німецьку форму, об’їхали на німецькому опелі всю лінію оборони фашистів і зібрали цінні данні для радянського командування. Видаючи себе за представників ставки німецького командування, призупинили переправу військ вермахту через Дніпро. Партизанський загін на чолі з О.В. Тканко допоміг частинам Радянської Армії під час форсування Дніпра та захоплення плацдарму біля с. Григорівки Переяслав-Хмельницького району, що дало змогу розвинути успішний наступ по всьому фронту. За виявлений героїзм і мужність, організаторську роботу в цій операції О.В. Тканку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

О.В. Тканко брав участь у партизанському русі і в інших областях. У 1944 р. в Чернігівській області партизани під його командуванням здійснили 18 бойових операцій, в Закарпатті його загін переріс у партизанське з’єднання, яке знищило 1500 фашистів.

У повоєнні роки підполковник О.В. Тканко повернувся до педагогічної діяльності, в 1945 р. був призначений директором Чернівецького учительського інституту, захистив кандидатську дисертацію, став доцентом. З 1953 р. протягом 26 років працював ректором Черкаського державного педагогічного інституту. Професор О.В. Тканко, Заслужений працівник вищої школи УРСР, генерал-майор у відставці має багато наукових праць, веде плідну роботу й сьогодні.

Не всім відомо, що серед Героїв – освітян і науковців України – 36 вихованців і співробітників Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з них 20 Героїв Радянського Союзу, 12 Героїв Соціалістичної Праці і 4 Герої України.

Чотири з них Герої Радянського Союзу, які добровільно пішли на фронт: студент факультету західних мов і літератур, командир роти В.С. Гришко; студентка історичного факультету, снайпер Л.М. Павличенко, яка в боях під Одесою і Севастополем знищила 309 фашистів; випускник фізико-математичного факультету, старший лейтенант, артилерист В.Й. Мостовий, випускник юридичного факультету Я.П. Батюк з Чернігівщини.

Командир артилерійської батареї стрілецької дивізії В.Й. Мостовий брав участь у обороні Ленінграду, прориві блокади, в боях на Карельському перешийку. Після війни став аспірантом Інституту фізики Академії Наук УРСР, потім працював в Інституті ім. І.В. Курчатова в Москві, захистив докторську дисертацію, став професором, двічі лауреатом Державної премії.

В.С. Гришко воював під Сталінградом у складі стрілецької дивізії, був кілька разів поранений та все ж повертався на фронт. У червні 1944 р. в одному з боїв при звільненні Білорусії загинув командир роти. Старшина В.С. Гришко взяв командування на себе. У цьому бою було знищено понад 80 і полонено 17 фашистських солдатів і офіцерів. В.С.Гришко був поранений, але залишився на полі бою. За безстрашність і героїзм 24 березня 1945 р. В.С. Гришко присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Потім знову були бої, численні бойові завдання розвідника. Після нового тяжкого поранення і лікування В.С. Гришко повернувся в рідне село Ризино Звенигородського району на Черкащині. На жаль, Герой так і не побачив своєї високої нагороди… Він помер у 23 роки восени 1945-го. Та залишилася Пам’ять і Шана. Поховали його в центрі села поруч з Героєм Радянського Союзу Серикбаєм Муткеновим, який загинув в бою за Ризине. Односельці встановили бронзове погруддя В.С. Гришка. Його іменем назвали колгосп, шкільну піонерську дружину. В Інституті філології Київського університету відкрита меморіальна дошка й аудиторія імені В.С. Гришка, кіностудія університету створила про нього фільм «Слава переможцям», який передано колгоспу.

Дізнаються читачі і про випускника юридичного факультету Я.П. Батюка. Він, будучи незрячим, закінчив юридичний факультет університету в 1940 р., почав працювати в колегії адвокатів у Києві. На початку війни повернувся додому у Ніжин, де створив антифашистську організацію, встановив зв’язки з партизанським загоном „За Батьківщину”, виконував завдання Чернігівського підпілля та Київської підпільної організації „Смерть німецьким окупантам!” Зраджені провокатором, за 8 днів до визволення Ніжина Я.П. Батюк і 25 членів його організації були розстріляні після жорстоких катувань. За виявлений героїзм і мужність Я.П. Батюку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). На юридичному факультеті в університеті створено аудиторію патріотичного виховання імені Я.П. Батюка, як частину факультетської музейної експозиції, де розташовані стенди, присвячені 10 Героям Радянського Союзу, вихованцям факультету та викладачам і співробітникам, учасникам Великої Вітчизняної війни.

Університет гордий і тим, що після війни юридичний факультет закінчили 9 Героїв Радянського Союзу. Це – мужній льотчик Герой Радянського Союзу, кавалер трьох орденів Слави І.Г. Драченко, який був директором вечірньої середньої школи в м. Києві, захистив кандидатську дисертацію, працював заступником директора Ради по вивченню продуктивних сил Національної Академії наук та на інших посадах.

Учитель за фахом, завідуючий школою А.З. Одуха в роки війни організував багатонаціональне партизанське з’єднання на Хмельниччині. На час розформування в ньому було 4100 партизанів, серед яких військовослужбовці, вчителі, інші мешканці міст і сіл (половину складали українці, третину – росіяни, решту – поляки, грузини, вірмени, білоруси). Під командуванням А.З. Одухи вони знищували цистерни з пальним, склади вибухівки, пустили під укіс десятки ешелонів, організували втечу з Шепетівського та Славутського концтаборів військовополонених, які поповнили ряди партизанів, здійснили понад 900 операцій по знищенню гітлерівських загарбників, брали участь у визволенні Острога, Славути, Ізяслава, Ямполя та інших міст. Перший секретар Славутського підпільного райкому партії, член підпільного обкому партії і обласного штабу партизанського руху А.З. Одуха та ще чотири партизани з’єднання – командир диверсійного батальйону М.Петров, командир загону І. Музальов, мінер-підривник О. Іванов та піонер розвідник Валентин Котик за особисту мужність і героїзм у боротьбі з ворогом були нагороджені Золотими Зірками Героїв Радянського Союзу і орденами Леніна.

У 1949 р. А.З. Одуха закінчив історичний факультет Київського університету, працював заступником голови Хмельницького облвиконкому, в органах народної освіти м. Києва.

Герой Радянського Союзу М.І. Петров, командував батальйоном у партизанському з’єднанні А.З. Одухи. 21 січня 1944 р. разом з іншими партизанами вибив гітлерівців з м. Острог (на Рівненщині) й утримував його до приходу Радянської Армії. За наказом командування з’єднання у лютому-квітні 1944 р. батальйон на чолі з М.І. Петровим здійснив рейд по тилах ворога, здійснив 114 бойових і диверсійних операцій, підірвав 60 ешелонів противника, знищив понад 1000 гітлерівців. Особисто М.І. Петров пустив під укіс 12 ворожих ешелонів. Після закінчення юридичного факультету університету Герой Радянського Союзу М.І. Петров захистив кандидатську дисертацію й працював у вищих навчальних закладах Києва.

Командир підрозділу 120-ї окремої танкової бригади гвардії лейтенант І.А.Матвієнко воював на ІІІ-му Білоруському фронті, визволяв територію Прибалтики та Східної Прусії. На підступах до Каунаса й Ковно, під час прориву оборони ворога танковий взвод лейтенанта І.А.Матвієнка першим пішов на штурм. Стрімкою атакою фашисти були вибиті з траншей і дзотів. Заглибившись у розташування німецької оборони, танкісти взводу знищили 6 бронемашин, 3 далекобійні гармати, 4 міномети, 5 дзотів, 6 автомашин з боєприпасами й близько 60 німецьких солдат і офіцерів. І.А. Матвієнко підпалив німецький танк „Пантера”, допоміг командиру роти у важкому бою з 30 танками ворога. Мужній боєць за роки війни був шість разів поранений, горів у танку.

За особисту мужність і героїзм, виявлені в бою за Каунас І.А. Матвієнку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Вітальний лист командування 120-ї окремої танкової бригади до матері І.А. Матвієнка у зв’язку з цією нагородою та пробитий осколком снаряда комсомольський квиток зберігаються у Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Після закінчення юридичного факультету університету у 1951 р. І.А. Матвієнко успішно захистив кандидатську дисертацію, одержав наукову ступінь кандидата історичних наук і багато років працював доцентом Київського технологічного інституту легкої промисловості.

Юридичний факультет університету закінчили після війни також Герої Радянського Союзу командир кулеметної обслуги стрілецького полку М.С. Іванов, гвардії лейтенант авіації Г.С. Шупік, підполковник танкіст В.М. Метельов, командир стрілецької роти капітан Г.І. Шевченко, командир 198 легкої артилерійської бригади 2-ї гвардійської танкової армії полковник М.О. Греков, командир артилерійського полку С.Р. Богайчук.

Один із нарисів книги присвячений героїчній постаті П.Р. Романчука. Начальник розвідки дивізіону 791 артилерійського полку 254 стрілецької дивізії, він виявив героїзм у боях за утримання плацдарму при форсуванні Дніпра в Черкаському районі Черкаської області. Опинившись в оточенні з двома розвідниками, П.Р. Романчук, поранений, протягом 7 годин відбивав ворожі атаки, а в критичний момент викликав вогонь на себе, що дало змогу знищити значну кількість фашистів і військової техніки, утримати плацдарм. За цей подвиг йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Капітан запасу П.Р. Романчук у 1950 р. закінчив фізичний факультет Київського університету, захистив кандидатську дисертацію, 15 років був директором Астрономічної обсерваторії університету, потім завідувачем лабораторією та провідним науковим співробітником лабораторії сонячної активності. Його вагомий внесок у дослідження сонячної циклічності та сонячно-земних зв’язків, магнітних полів, дозволив вирішити ряд важливих наукових проблем. Він опублікував понад 100 наукових праць, проводить значну виховну роботу серед студентів.

Факультет міжнародних відносин у 1949 р. закінчив один з організаторів партизанського руху на Україні і за її межами В.А. Квітинський. Після війни він навчався в аспірантурі університету, працював в освітніх установах Києва.


Географічний факультет університету закінчив Герой Радянського Союзу, учасник Параду Перемоги у Москві А.Я. Ворончук. 106 стрілецька дивізія, в якій він воював, брала участь у боях на Курській дузі, у форсуванні Десни, Дніпра, Буга, Вісли, Одера, Нейсе, Шпреє, у визволенні міст Лоєва, Торчина, Луцька, Сумської і Чернігівської областей, Польщі й Чехословаччини, в боях за Берлін, Дрезден і звільнення Праги. За мужність, відвагу і героїзм при форсуванні Дніпра А.Я. Ворончук був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення війни він навчав майбутніх офіцерів у Суворовському училищі м. Києва, а після закінчення університету полковник у відставці А.Я. Ворончук з 1960 р. присвятив себе навчанню й вихованню молоді, протягом 21 року очолював середню школу № 5, де викладав географію.

Навчали студентів на військовій кафедрі університету також викладачі, Герої Радянського Союзу: артилерист В.Ф. Затилков, учасник штурму Берліну й повалення Рейгстагу, на стіні якого розписався; артилерист М.І. Редковський, який пройшов з боями всю війну, звільняв Україну, брав участь у форсуванні Дніпра, в боях від Вісли до Одеру.
Звертає на себе увагу і ґрунтовне висвітлення внеску Героїв – видатних вчених Національної Академії наук та Академії Педагогічних наук України – у підготовку спеціалістів у вищих навчальних закладах. Серед них українські вчені зі світовим ім’ям: В.М. Глушков, Ю.О. Митропольський, В.В. Скопенко, Є. О. Патон, О.В. Паладін, Б.Є. Патон, М.Д. Стражеско, М.М. Амосов, О.О. Шалімов, М.М. Боголюбов, Г.І. Денисенко, В.О. Сухомлинський, П.Т. Тронько.

Видатні вчені й організатори вищої освіти на Україні, ректори політехнічних інститутів, Герої Соціалістичної Праці Г.І. Денисенко (Київський), М.Ф. Семко (Харківський), В.І. Моссаковський (Дніпропетровськ), Герой України В.М. Мороз – ректор Вінницького медичного університету постають перед читачем як новатори, звитяжні борці за найвищий, на основі найновіших досягнень науки й практичної педагогіки, рівень підготовки інженерів і лікарів.

Взірцем для читачів, зокрема молоді, є життєвий шлях видатних вчених медиків і педагогів ХХ – ХХІ століть Героїв Соціалістичної Праці М.Д. Стражеско, М.М. Амосова та Героїв України О.О. Шалімова, О.Ф. Возіанова та Г.В. Бондаря. Професіоналізм, наполегливість, самопожертва, пошуки нових методів діагностики й лікування, інтелігентність, готовність в будь-яку хвилину прийти на допомогу – їх невід’ємні риси. Неординарні особистості, вони й сьогодні народні улюбленці, шановані вихованцями, і залишаються вчителями для молодих лікарів.

Не можна не підкреслити, що у даному виданні започаткована тема наступності Героїв країни – батьків і дітей. „Особливу гордість вітчизняної науки і освіти, всієї України, – сказано у вступі до книги, – складають імена чотирьох Героїв – двох Патонів і двох Скопенків” (с. 15).

Привертають увагу сторінки, присвячені відомим усьому світу видатним діячам науки і техніки, Герою Соціалістичної праці Є.О. Патону та двічі Герою Соціалістичної Праці і Герою України Б.Є. Патону, які розкривають науковий подвиг батька і сина, що назавжди ввійшов в історію не тільки радянської, української, а й світової науки. У даному часописі визначено їх роль і значимість не тільки як науковців, а й педагогів вищої школи. „Кожна епоха дарує світові своїх велетів, героїв, які своїми кращими людськими якостями: мужністю і відвагою, талантом і мудрістю, високою моральністю і інтелектом її уособлюють. На зламі двох минулих століть благословенна українська земля явила своєму народові і світу двох наукових велетів – батька і сина – Євгена Оскаровича і Бориса Євгеновича Патонів, для яких наука стала сутністю і змістом усього життя. Їх щасливо і щедро наділила доля отими найкращими людськими якостями, а ще – невичерпною енергією, одержимістю і високим устремлінням самовіддано служити Вітчизні, своєму народові” (с. 377).
Зі сторінок видання читач дізнається про багатогранну творчість, відкриття в науці й техніці, педагогічну діяльність батька й сина Є.О. Патона – інженера-педагога й науковця, який мав значні наукові здобутки до Великої Вітчизняної війни, а в роки війни вперше в світі використав метод з’єднання броньованих бортів танків за допомогою зварювальних апаратів. Надзвичайно важливе відкриття – „Шов Патона” (зварювання під флюсом) з 1942 р. стали використовувати на заводах при виготовленні танків та інших видів озброєння, боєприпасів, що великою мірою сприяло підвищенню боєздатності Радянської Армії і Перемозі у Великій Вітчизняній війні над фашизмом. Після війни Є.О. Патон розробив проект спорудження та використав найновіші технології зварювання при будівництві відомого моста у Києві через Дніпро.

Гідним продовжувачем справи батька став Б.Є. Патон. Він у 34 роки очолив Інститут електрозварювання, яким раніше керував батько. За його участю і під його керівництвом було розроблено і впроваджено багато новацій, що прискорили науково-технічний прогрес в країні й у світі в цілому. У 1962 р. Б.Є. Патона обрано академіком АН СРСР і Президентом АН УРСР. Академія Наук України стала одним з найпередовіших наукових центрів світу. Наукові досягнення вчених НАН України широко використовуються в навчальному процесі інститутів та університетів.

Наступність поколінь – Героїв батька й сина – характеризує і сім’ю Скопенків. В.Ф. Скопенко, вчитель математики, директор школи на Кіровоградщині, брав участь у радянсько-фінській війні і з перших днів – у Великій Вітчизняній. За проявлений героїзм при звільненні польського міста Сандомир 23 вересня 1944 р. командиру 1180 стрілецького полку Радянської Армії В.Ф. Скопенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А 27 січня полковник В.Ф. Скопенко загинув неподалік міста Бреслау (Вроцлав, Польща). Його поховали у Сандомирі.

На українській землі ім’я Героя-воїна присвоєно Верблюзькій середній школі Кіровоградській області, його ім’ям названа центральна вулиця села. На фасаді головного корпусу Криворізького педінституту, який 1935 р. закінчив В.Ф. Скопенко, встановлено меморіальну дошку.
Життєві принципи батька – мужність, цілеспрямованість у досягненні мети, подвижництво – підхопив син. Він закінчив хімічний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, працював на посадах від асистента до професора, завідуючого кафедрою, проректора та ректора університету. В книзі про нього сказано як про справжнього лідера шеститисячного викладацького, допоміжного та двадцятитисячного студентського колективів, як про людину, що має тверду життєву позицію і всі свої зусилля спрямовує на розвиток університету, на досягнення нових здобутків у науці, навчанні і вихованні студентів, на чітке визначення перспектив флагмана вищої освіти в Україні (с. 399).
Доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державних премій України В.В. Скопенко у 1999 р. удостоєний звання Героя України.

У рецензованій книзі розкрито внесок у розвиток науки та підвищення наукового рівня навчання студентів Героя Соціалістичної праці В.М. Глушкова. Діяльність засновника вітчизняної наукової школи з кібернетики та обчислювальної техніки в країні академіка АН СРСР, віце-президента АН України, директора Інституту кібернетики АН УРСР В.М. Глушкова була тісно пов’язана з педагогічною діяльністю. Професор Київського університету з 1957 р. він та академік І.І. Ляшко ініціювали і домоглися створення в університеті у 1969 р. факультету кібернетики, став першим завідувачем новоствореної кафедри теоретичної кібернетики, читав лекції, ввів нові навчальні курси із сучасних проблем і тенденцій розвитку кібернетики, керував аспірантами, брав участь у наукових конференціях. Поєднання академічної і університетської науки з учбовим процесом, здійснене В.М. Глушковим, суттєво вплинуло на якість підготовки спеціалістів з кібернетики для науки та промисловості. Завдяки його участі у науковій, організаторській, педагогічній діяльності була створена Київська школа кібернетики, яка стала базовою для підготовки високоосвічених кадрів.]

Випускник механіко-математичного факультету Київського університету Ю.О. Митропольський в роки Великої Вітчизняної війни брав участь у боях на 1-му, 2-му, 3-му Прибалтійському та Ленінградському фронтах, у звільненні Риги та інших міст. У 1948 р. він захистив кандидатську, а у 1951 р. докторську дисертації. Працював у Інституті математики АН УРСР і, одночасно, у 1949-1989 рр. викладав на механіко-математичному факультеті, у 1951-1953 рр. завідував кафедрою диференціальних рівнянь. Науковець і педагог, він у 1958-1987 рр. очолював Інститут математики НАН України, у 1961 р. обраний академіком АН УРСР, а у 1984 р. академіком АН СРСР. За визначну наукову, педагогічну і громадську діяльність Ю.О. Митропольському, Заслуженому діячу науки і техніки, лауреату Ленінської премії і Державної премії УРСР було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Почесний директор Інституту математики НАН України Ю.О. Митропольський і сьогодні, у свої 88 років, веде плідну наукову і педагогічну роботу, консультує молодих науковців, виступає з лекціями.
Герой-науковець батько виховав науковця сина. За вагомі результати у наукових дослідженнях син Ю.Ю. Митропольський обраний членом-кореспондентом НАН України, працює заступником директора Інституту геологічних наук.

Людиною звитяжної праці протягом всього життя постає перед читачем академік НАН України Герой України П.Т. Тронько. Виходець з села, він з дитинства пізнав труднощі і нестатки селянської сім’ї. Учасник бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, він у 1948 р. закінчив Київський університет, пройшов шлях від посади директора дитячого будинку, в якому виховувались близько 200 дітей-сиріт, до видатного державного наукового, громадського і політичного діяча. Був комсомольським і партійним керівником, викладачем Шевченкового університету. 17 років займав посаду заступника Голови Ради Міністрів УРСР. Обирався віце-президентом Національної Академії Наук, ініціював та організував підготовку й видання 26-томної Історії міст і сіл України, за яку у 1976 р. йому присуджена Державна премія СРСР у галузі науки й техніки, створив Музей народної архітектури під відкритим небом у Пирогові під Києвом, очолює Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історії і культури імені О. Гончара. Як вчений-історик полум’яно й об’єктивно висвітлює історію Великої Вітчизняної війни, даючи нищівну відсіч спробам її перекручування, друкування напівправди, а то й прямої фальсифікації героїзму радянських людей у боротьбі з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни. Борець за Правду історії, П.Т. Тронько у вже поважні роки невтомно працює на ниві науки й культури, в Інституті історії НАН України.

Почесне місце в історії належить директору Павлиської школи на Кіровоградщині, теоретику і практику педагогічної науки В.О. Сухомлинському, творчість якого склала епоху в педагогічній науці і практиці. Учасник боїв на Західному, Калінінському фронтах, на Смоленському напрямі під Москвою, В.О. Сухомлинський у 1955 р. захистив у Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка кандидатську дисертацію на тему: «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи». Кандидат педагогічних наук, автор багатьох монографій В.О. Сухомлинський у 1957 р. був обраний членом-кореспондентом Академії Педагогічних наук РРФСР, у 1968 р. – членом Академії Педагогічних наук СРСР. У 1968 р. Заслуженому вчителю УРСР В.О. Сухомлинському було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Своєю науковою і практичною діяльністю він справив великий вплив на роботу педагогів шкіл і викладачів вищих учбових закладів. І сьогодні зростає інтерес до його педагогічної і наукової спадщини, яка складає близько 50 книг, 500 статей і майже 1500 творів для дітей. Написана ним книга „Серце віддаю дітям” удостоєна Державної премії Української РСР, витримала майже 55 видань, перекладена 29 мовами, принесла йому світову славу.
Сім’я Сухомлинських також свідчить про наступність поколінь. Справу Героя батька О.В. Сухомлинського продовжує дочка доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України О.В. Сухомлинська, розвиваючи його ідеї в умовах сьогодення.

Значний інтерес викликає висвітлений у книзі досвід Героя Соціалістичної Праці Г.І. Ткаченка, який, починаючи з 1944 р., 35 років працював директором Богданівської середньої школи № 1 Знаменського району Кіровоградської області. Учасник Великої вітчизняної війни, вчитель фізики і математики І.Г. Ткаченко після звільнення села відновив роботу середньої школи, вніс багато нового в діяльність педагогічного колективу, домігся підвищення науково-методичного рівня викладання, зміцнення зв’язку навчання з трудовим вихованням. Директор школи став одним з перших ініціаторів організації учнівських виробничих бригад і комсомольсько-молодіжних таборів праці і відпочинку. У 1957 р. ним була створена учнівська виробнича бригада, яка оволоділа системою агротехніки і на навчально-дослідній ділянці у 110,5 га вирощувала високі врожаї сільськогосподарських культур. Цій творчій діяльності директора сприяло особисте знайомство і спілкування з В.О. Сухомлинським, збагачення власного досвіду його ідеями і практикою. Під керівництвом І.Г. Ткаченка, завдяки творчій роботі педагогічного колективу, Богданівська середня школа № 1 стала однією з кращих на Україні і в СРСР. За заслуги у створенні нової системи навчання і виховання учнів у 1971 р. І.Г.Ткаченко було присвоєно звання Героя соціалістичної праці. У вересні 1971 р. за наказом Міністра освіти УРСР на Україні було створено 2 науково-дослідні школи. Одна з них – в Богланівці. Кандидат педагогічних наук, доцент, директор базової експериментальної та опорної школи, школи – лабораторії Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, автор багатьох книг і статей виховав багато творчих особистостей, серед яких 32 стали науковими працівниками, кандидатами, докторами наук, зокрема І.З. Ковальов, Л.О. Волков, В.В. Босий. Ця школа виховала також двох Міністрів освіти України О.М. Маринича і С.М. Ніколаєнка.

У рецензованій книзі привертає увагу читача висвітлення героїзму в роки Великої Вітчизняної війни і творчої праці, самовідданості та подвижництва в повоєнні роки педагогів, науковців шкіл, вищих навчальних закладів – жінок.

В історію країни назавжди ввійшли імена Героїв Радянського Союзу, вчителів-льотчиць Є.І. Носаль з Миколаєва і М.С. Батракової з Єнакієво, які загинули смертю хоробрих в роки Великої Вітчизняної війни; льотчиці штурмана ескадрильї Г.І. Джунківської з Київської області, учасниці боїв на Донському, Північно-Кавказькому, Західному, ІІІ-му Білоруського та І-му Прибалтійському фронтах, в Японії і на Сахаліні, учасниці Параду Перемоги в Москві. Вона в 1951 р. закінчила Кіровоградський педагогічний інститут і викладала в школі англійську мову; снайпера Л.М. Павличенко, студентки Київського університету ім. Г.Г. Шевченка.

У виданні розповідається про послідовниць А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського, кращих вчителів, директорів шкіл, педагогів-науковців вищих навчальних закладів України, удостоєних звань Героїв Соціалістичної Праці.
Випускниця Бердянського педагогічного училища Г.Є. Глущенко у 1955 р. закінчила відділ логіки і психології філологічного факультету Київського університету. Протягом 9 років працювала вчителем української мови й літератури, завучем, а з 1968 р. – майже 40 років очолює 77-му середню школу Києва. Вона зуміла зібрати сильний педагогічний колектив фахівців, ввела кабінетну систему навчання, обладнала кабінети, особливо з хімії та фізики, домоглась високого науково-методичного рівня викладання предметів і виховання учнів. Зусиллями педагогічного колективу школа стала зразком для шкіл міста і України. За успіхи в роботі Заслуженій вчительці УРСР Г.Є. Глущенко у 1975 р. присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. І сьогодні керований нею ліцей кращий у столиці.
Читачі ознайомляться і з подвижницькою працею Героя Соціалістичної Праці Г.Д. Нестеренко. Випускниця Лубенського учительського інституту, вона закінчила Київський педагогічний інститут імені М.О. Горького, працювала директором шкіл в с.Озеряни та с. Варковці, Вербської школи-інтернату на Рівненщині. У кожній із них вона домагалась удосконалення навчально-виховного процесу на основі впровадження досягнень науки і передового досвіду, запровадження виробничого навчання, підвищення ефективності виховної роботи з учнями, спілкування з батьками. Завдяки злагодженості і самовідданості педагогічного колективу у навчанні та вихованні учнів Варковецька школа стала учасником ВДНГ у Москві й нагороджена срібною медаллю. Учні Вербської школи-інтернату були призерами районних, обласних, республіканських і всесоюзних олімпіад.

Досвідчений педагог-практик і науковець Г.Д. Нестеренко у 1980 р. захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук, тричі обиралась депутатом Верховної Ради УРСР, членом Президії Верховної Ради України, була обрана членом-кореспондентом Академії Педагогічних наук, нагороджена медаллю Макаренка, першою серед учителів України удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Вона й сьогодні, хоча й на заслуженому відпочинку, живе життям школи, піклується про дітей-сиріт, як добрий порадник спілкується з учителями.
Знаним педагогом в Україні стала сільська дівчина з Поділля М.П. Чорнобаєва. У 1949 р. вона навчалася в Бершадському педагогічному училищі, потім закінчила Одеський педагогічний інститут. За призначенням працювала учителем української мови і літератури у сільській школі, завучем середньої школи райцентру на Кіровоградщині, два роки інспектором обласного і міського відділів народної освіти в Дніпропетровську. У 1959 р. її, творчого педагога і здібного організатора, призначили директором школи-інтернату № 3 Дніпропетровська. За короткий термін вона зміцнила матеріально-технічну базу школи, створила необхідні умови для навчання і життя учнів. Добраний високофаховий, відповідальний педагогічний колектив постійно удосконалював рівень викладання, навчально-методичну роботу, подолав другорічництво.

У 1971 р. наказом Міністра освіти України школу-інтернат № 3 було реорганізовано в санаторну школу-інтернат для дітей, хворих на сколіоз. Директор разом з педагогічним колективом розробила і втілила концепцію громадянського виховання особистості, свідомого громадянина з почуттям гідності, прагненням до знань і активної роботи у суспільстві. У школі було обладнано 12 навчальних і 7 лікувальних кабінетів, малий олімпійський басейн, досягнуто зразкового стану приміщень і естетичного оформлення школи. До роботи в школі були залучені відомі лікарі. У 1968 р. досвідченому, кваліфікованому педагогу, організатору високого рівня навчання і виховання учнів, подвижнику освітянської ниви М.П. Чорнобаєвій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Відмінник народної освіти України, вона у 1974 р. захистила кандидатську дисертацію. Нагороджена медалями Н.К. Крупської та А.С. Макаренка. Сьогодні педагогічний колектив під її керівництвом успішно реалізує національну програму „Діти України”.

Після закінчення Вінницького педінституту у 1946 р. в с. Рудно Львівської області розпочала педагогічну роботу Є.М. Кучеренко, яка потім працювала учителем української мови і літератури в середній школі Львова. В складних умовах повоєнного часу і в наступні роки вона, освічена й енергійна, перетворювала уроки в цікаві і пізнавальні. Одна з перших в області почала використовувати технічні засоби навчання – магнітофон, грамзаписи, діафільми, кадри з кінофільмів. Такі уроки допомагали учням ввійти у світ літератури і справляли незабутнє враження. Пошуки, роздуми, педагогічну практику Є.М. Кучеренко узагальнила і опублікувала в понад 70 статтях у освітянській пресі. Її обрали науковим кореспондентом НДІ педагогіки. У співавторстві з науковим працівником НДІ педагогіки О.М. Бандурою написала підручник, який у 1970 р. був відзначений Державною премією в галузі науки і техніки. У 2004 р. вийшло його 25 видання. Є.М. Кучеренко було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. ЇЇ шанують вчителі і громадськість, їй присвячують вірші учні. До свого 80-річного ювілею, відзначеного нещодавно, вона отримала навіть телеграму-поезію, вірш колишнього учня, тепер лікаря, почесного громадянина Дніпродзержинська, поета В. Бурхана.

У виданні широко висвітлено також досвід і творчі здобутки видатних освітян України Героїв Соціалістичної Праці Є.М. Любомської з Черкащини, Н.В. Онацької з Києва, Є.К. Касьяненко з Сумської області, яка тричі обиралась депутатом Верховної Ради УРСР, вчителів С.К. Сафонової з Краснодону, М.П. Глухарьової з Феодосії, Н.О. Кириченко з Нікополя, Н.Ю. Войтенко з Одеси, В.П. Іваненко з Києва, учасника війни, професора, доктора медичних наук, академіка Академії медичних наук СРСР, Героя Соціалістичної Праці і Героя України Л.Т. Малої з Харкова, першої серед жінок-політиків Героя України вченого-педагога, Заслуженого вчителя України, народного депутата України Т.С. Прошкуратової.

Природжені педагоги, високоосвічені і самовіддані, вони, люди великих устремлінь та ідеалів, давали і дають учням і студентам глибокі наукові знання, виховують високу мораль служіння Батьківщині, відданості та відповідальності за майбутнє держави, стали взірцем для кожного вчителя загальноосвітньої школи і педагога вищих навчальних закладів.

Видання книги „Герої – освітяни і науковці України” має велике державне, історичне, наукове і пізнавальне значення. Вона викликає гордість за народ, що виростив таких Героїв – справжніх Зірок освіти і науки. Книга стане важливим джерелом для наукових досліджень, виховання молодого покоління. І кожен з нас повинен пишатись Батьківщиною, яка має таких Героїв, прагнути бути гідними їх у житті і праці.

Проте в останні роки не завжди приділяється увага вихованню молоді на подвигах Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, зокрема освітян і науковців. Книга ще раз нагадує, що всі вони гідні наслідування й повинні бути у повазі й шані.

Значимість видання зумовлена також доказовістю біографічних даних, документальним обґрунтуванням наведених фактів і оцінок подвигу Героїв-освітян і науковців у роки Великої Вітчизняної війни, значимості праці видатних вчених і організаторів науки, педагогів, директорів шкіл, їх внеску у захист і розбудову держави за радянських часів і сьогодні. Цьому сприяє і використання військових та урядових документів, спогадів воєначальників, вчених, посадовців, колег, спеціалістів, учнів, громадськості. Заслуговує на схвалення публікація у книзі віршів про багатьох Героїв – воїнів і вчителів, які нікого не залишать байдужими, фото Героїв як наочного доказу Правди, що звучить у кожному нарисі про них. Книга написана проникливо, зворушливо, яскравою мовою і залишає незабутнє враження.

Дане видання має велике значення також для об’єктивного висвітлення значимості людського подвигу у розвитку радянського суспільства і в сучасних умовах, для неупередженого аналізу історії Великої Вітчизняної війни, полум’яного патріотизму радянських людей у захисті Вітчизни і розгромі фашизму. Публікація документальних свідчень у цій книзі допоможе викривати спроби приниження, викривлення, наклепів і фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., і, зокрема, підпільно-партизанської боротьби, перекручування історичних фактів, девальвації героїзму і дегероїзації, спрямованих на дискредитацію безмежної відданості Батьківщині мільйонів людей у боротьбі проти фашизму.

Тому книгу „Герої – освітяни і науковці України” доцільно видати масовим тиражем та передати до бібліотек усіх освітніх установ України, насамперед до шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, видати плакати нарисів про Героїв, опублікованих у книзі, для створення музеїв і галерей освітян і науковців.

На найвищу подяку за випуск цього цінного видання заслуговують автори документально-художніх нарисів, упорядники, Редакційна рада.

Законом України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” серед важливих заходів передбачено державне відзначення кращих документальних, художньо-мистецьких творів, інших робіт, які достойно увічнюють ратні й трудові подвиги під час Великої Вітчизняної війни. Фундаментальне видання „Герої – освітяни і науковці України” на це заслуговує.
* * * * *
Історія не має зворотності. Рецензована книга – достовірний і доказовий писемний пам’ятник героїзму. Уособлення людської мужності, подвижництва, вірності ідеалам, відданості Батьківщині у борні та праці, літопис людського подвигу освітян і науковців України, імена яких будуть жити у віках. У пам’яті сучасників і нащадків.