Новини

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Тарас Шевченко



11 березня в гуманітарному серці Київського університету – Інституті філології – відбулося урочисте пленарне засідання і три круглі столи, присвячені феномену Тараса Шевченка в українській літературі, рецепції та перекладам спадщини Кобзаря та дослідженням молодих науковців у галузі шевченкознавства.
Хвилиною мовчання за загиблими героями «Небесної сотні», які полягли за волю та незалежність українського народу, розпочалося пленарне засідання Конгресу. «Тарас Шевченко своєю творчістю явив літературу нового типу, показавши, як палко можна любити Бога, як мужньо – добиватися волі та свободи, як сильно – любити свій та інші народи», - взяв слово голова засідання, директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. Директор наголосив, як багато важила для Тараса Шевченка рідна мова, адже «саме в ній – духовній основі нашої нації – він бачив запоруку виживання і відродження українства». На всіх крутосхилах історії Шевченко зі своїм «Кобзарем» був поруч – рятував, навчав і скеровував народ, тому нині, переконаний Григорій Фокович, вкрай важливо розуміти і дослуховуватися настанов і заповітів нашого Пророка. З цією метою на базі Київського університету був створений Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства, що має стати «ядром для вивчення Шевченка у стінах одного з найдавніших закладів вищої освіти в Україні».
З вітальним словом до «великої родини Тараса Шевченка» звернулася поетеса Зоя Ружин. Від сільської ради Шевченкового (раніше – село Керилівка) – «землі, де було завито пуповину Тараса» - Зоя Володимирівна подарувала Інституту філології символічну почесну відзнаку Батьківщини Кобзаря, Тарасову вербу – гілку з дерева, посадженого в 1850 році Шевченком на казахстанській землі, а також вишитий «Заповіт». Ці обереги, переконана поетеса, «мають захищати нас і всю Україну від негараздів і приносити мир у наш спільний духовний дім».
Українською мовою звернувся до учасників Конгресу Інституту філології Посол Республіки Узбекистан в Україні Абдуалієв Алішер Хабібуллаєвич. Пан Посол розповів про шанування українського письменника в його країні. Так, одна з вулиць у Ташкенті носить ім’я Тараса Шевченка, на ній також знаходиться школа його імені, панно з постаттю Кобзаря, викладене мозаїкою, та відновлений у 2002 році пам’ятник Тарасу. Нині з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка в середніх і вищих навчальних закладах дружньої країни проводяться читання поезій Кобзаря, що, до речі, майже всі перекладені на узбецьку мову.
Про пророче Шевченкове Слово йшлося у доповіді директора Інституту Івана Франка НАН України д.філол.н., проф. Євгена Нахліка. Він зазначив, що передбачення майбутнього було органічно властиве для романтиків. Проте, якщо пророцтва А.Міцкевича для Польщі вже не актуальні, віщування О.Пушкіна здобувають таку якість на кожному новому витку російського самодержавства, то Шевченкові профетичні візії актуальні для українського народу постійно через невирішені соціальні та національні проблеми. Основним джерелом пророцтв Тараса Шевченка є Біблія, а однією з головних іпостасей, в яких фігурує образ поета, є гнівний старозавітний пророк. Євген Нахлік нагадав про дискусію між Василем Щуратом та Іваном Франком, в якій автор «Зів’ялого листя» категорично не погоджувався з прирівнюванням Шевченка до пророка Єремії – «віщуна руїни та кари», до якого вдався Василь Щурат. Доповідач зауважив, що обидві позиції є надто категоричними, а сам він схильний бачити в образі поета напівмаски і Єремії, й Ісая. Серед найяскравіших пророцтв Кобзаря Євген Нахлік називає повалення монархізму в Росії, знищення колоніального режиму 1991 року, появу українського антимесії та «розбрат між синами України – протистояння націоналістів і запроданців». У кін.18-19 ст., коли у більшості країнах Європи народ прагнув змін соціальної дійсності, поширеною була ілюзорна віра у можливість одномоментного перетворення суспільства. У це вірили французькі, польські, російські революціонери. У це вірив і Тарас Шевченко. Однак у реальній історії України, як і інших країн, визволення народу з-під диктаторських режимів виявилося багатоетапним процесом. «Тому на кожному з цих етапів активізовуються пророцтва Шевченка», - підсумував професор.
На пленарному засіданні також виступили член-кор. НАН України, д.філол.н., проф. кафедри полоністики Ростислав Радишевський з темою «Шевченкіана діаспори» і доц. кафедри історії української літератури та шевченкознавства Світлана Задорожна, яка актуалізувала Шевченкове «Посланіє…» у світлі нинішні подій в Україні.
Засідання завершилося високою літературно-музичною нотою. Поезії Тараса Шевченка у виконанні студентів та випускників Київського національного університету імені І. К. Карпенка-Карого, а також пісенна шевченкіана Народного ансамблю української музики Інституту філології «Роксоланія» надали мистецького обрамлення науковій програмі заходу.















Анна Мукан, фото: Валерій Попов, прес-центр Інституту філології