Новини

Цьогоріч виповнюється 20 років з дати підписання (24 квітня 1992 р.) договору про встановлення дипломатичних відносин між Республікою Таджикістан і Україною. З цієї нагоди в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 19 квітня відбулася науково-практична конференція «Таджикістан і Україна в євразійському просторі. Приклад діалогу».
Відкрив конференцію проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Петро Бех. Він привітав усіх присутніх від імені ректора університету й зазначив, що серед гостей заходу зібралося ціле “сузір’я дипломатів” – із Таджикістану, Киргистану, Казахстану, Азербайджану, Туреччини, Білорусії та Молдови.
«Заспівом» конференції послужили веснянки у виконанні Народного ансамблю української музики Інституту філології «Роксоланія».
Першим взяв слово Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Таджикістан в Україні, доктор політичних наук Шухрат Музафарович Султанов. Він виголосив тексти привітань зі знаменною датою в історії таджицько-українських відносин президента Таджикістана Емомалі Рахмона та президента України Віктора Януковича. Посол наголосив, що між двома державами панує теплий і дружній характер взаємовідносин, відбувається плідне співробітництво у сферах міжнародної політики і безпеки, регіональної інтеграції. За 20 років співпраці між Республікою Таджикістан і Україною було підписано 79 спільних договорів. На кожній зустрічі голів обох країн обговорюються питання політичного, економічного та культурного характеру. Щодо останньої сфери взаємодії, то вже зроблено чимало – відкрито філіали вишів у дружніх країнах, відбувається обмін викладачами, студентами та вченими. Пан Султанов говорив також про нові шляхи співробітництва між державами, називав перспективні напрями партнерства між ними.
Про традиційні основи української й таджицької культур виголосив доповідь відомий сходознавець, перекладач, голова Українсько-таджицького товариства ім. Агатангела Кримського Олександр Шокало. “Істинне життя засноване на законах природи та культури. «Роксоланія» щойно продемонструвала нам зразки обрядової культури – веснянки. Саме вона (ця традиція) зближує українські й таджицькі культурні традиції”, – переконаний пан Шокало. Сходознавець розповів про династію Саманідів, культура якої була заснована саме на духовній основі. Дослідник порівнював суфійську філософію – серцевину персько-таджицької культури – з українською, зокрема, сковородинською: “Очищення серця – головний світоглядний принцип суфіїв. А ще – думати істинно й говорити правдиво”. Перекладач навів цілу низку моментів, спільних для української й таджицької культур – авестійська абетка, як і наша глаголична, має 46 літер, у лексиконі обох країн майже однаково звучать сакральні слова «вода», «мати», «батько», «доля», «сонце», «півень» та ін. Насамкінець сходознавець побажав, щоб культури обох країн ставали ближчими, пізнавали одна одну в їхніх різноманітті й спільності.
На конференції також виступив голова Ради таджицької діаспори в Україні Нурмухамед Холович Собіров. Він навів статистичні дані про те, що в Україні нині проживає 40 тис. таджиків, а в Таджикістані – 15-18 тис. українців. “Українці й таджики мають спільні історичні корені – давню арійську цивілізацію”, - розповів пан Собіров. Тому, вважає голова таджицької діаспори, громадяни Таджикістану в Україні – не чужі.
З доповіддю про українсько-таджицькі літературні, наукові, освітні взаємини виступила к.філол.н., завідувач кафедри літератур Близького Сходу Тетяна Маленька. “Я вдячна Таджикістану, що він зіграв у моїй долі вирішальну роль. Вважаю його своєю другою батьківщиною”, - зізналася директор Центру іраністики Інституту філології. Дослідниця зосередила свою увагу на перекладацькій діяльності Агатангела кримського – першого українського персезнавця. У архівах цього науковця знайдено більше тисячі рукописів і машинописі, присвячених літературі Персії. Він переклав 40 газелей Гафіза Ширазі, 50 рубаїв Омара Хаяма, Рудакі, Джамі. Після Агатангела Кримського перекладацьку справу в цій царині продовжив учень сходознавця – Петро Лозієв, який у 20-х рр. XX ст. перекладав з оригіналу Омара Хаяма. З ім’ям ще одного видатного перекладача персько-таджицької поезії – Василем Масиком – пов’язані найповніші переклади з Гафіза, Рудакі, Хаяма, виконані у новій перекладацькій манері. Тетяна Маленька зауважила, що персезнавчі студії велися не лише над класичною поезією, а й над сучасною. Зокрема, у 70-80 рр. нова плеяда перекладачів з НСПУ, які стажувалися у Таджикістані, друкували свої переклади сучасних таджицьких поетів у журналі «Сузір’я». Пані Маленька висловила своє побажання, щоб творча співпраця між Таджикістаном і Україною відновилася й досягла високого професійного рівня.
На конференції також взяли слово літературознавець, перекладач, д.філол.н. Григорій Халимоненко, голова Українсько-Таджицької Ділової Ради при Торгово-Промисловій Палаті України Собір Абдукадирович Азимов, поет, прозаїк, головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський та ін.
Анна Ращенко