Новини

Київська “Африка” розташована в Собачому гирлі. І це не жарт. Що цікаво, на вихідних там виросла цілісінька республіка зі своїми кордонами, митною службою, урядом. Живуть усі на “шару”. Втім, треба ще на підприємстві заробити оту шару (національну валюту). Є тут і своєрідна нерухомість — палаци та хатини, які “африканці” ліплять з піску. Звичаї досить суворі: скажімо, сухий закон. Натомість — культ спорту (футбол, біг, козацькі розваги) та надзвичайно жваве громадське життя. Скажімо, за три дні тут встигають провести три партійні з’їзди, кілька демонстрацій, обрати парламент та мера. Годі й казати, що піаром займається кожен другий з отих “аборигенів”, а політикою — взагалі кожен перший. На жаль, маленька держава існує не постійно, а лише сімдесят дві години на рік — наприкінці червня. У ці дні вже всьоме столична влада, Союз молоді регіонів України, міністерства (у справах сім’ї, дітей та молоді, а також освіти та науки України) запрошують пограти у власну республіку хлопців та дівчат з понад двадцяти столичних інститутів, університетів та академій.

Цього року фестиваль “переїхав” на Оболонь — до пляжу “Африка”. Як розповіла представник Центральної студентської виборчої комісії Людмила Михно, можна було знайти заняття на будь-який смак: Київський міський центр соціальних служб для молоді провів тренінги “Право для всіх”, “Участь молоді у прийнятті рішень”, юні архітектори змагалися у створенні власних шедеврів з піску, “розвідники” досліджували пляж у пошуках захованих пляшок з напоями, багато дівчат (і навіть хлопець) змагалися за звання “Студентська красуня”. До слова, нею стала сімнадцятирічна Мар’яна Задирака з Національної академії управління. Боролися у республіці і за здоровий спосіб життя. Відтак усі цигарки відправили на “Вогнище свободи”. Ті хлопці та дівчата, котрі відмовилися від пагубної звички, обмінювали сигарети на цукерки, зубну пасту, шампуні. Хтось навіть святкував День народження. Антоніну Манжос з Політеху усі команди привітали з вісімнадцятиріччям. До слова, ця дівчина з туристичного клубу “Скіф” вражена тим, наскільки зручно, комфортно та безпечно почувалася вона у Студентській республіці. Мовляв, під час походів чи в змаганнях зі скелелазання умови значно важчі. А ось Віка Устіменко та Алла Кулікова з Національного аграрного університету, навпаки, вважають пляжні умови “Школою виживання”. Адже довелося обходитися без води та ночувати у наметах.

Головною подією все ж таки були вибори, до яких почали готуватися одразу ж, як натягнули намети. Адже “партії” отримували бали за облаштування студмістечка та за благоустрій території. Відтак пляж заряснів від різноманітних елементів дизайну: повітряних кульок, плакатів, прапорців. До того ж, юні рекламісти намагалися своєю символікою вплинути на підсвідомість електорату. Скажімо, малюнок усміхненого обличчя, здавалося, не мав ніякого підтексту, але наступного дня, коли була дозволена агітація, у цьому зображенні вже підкреслили окремі частини — ініціали лідера однієї з партій. До слова, політичних організацій було три: “Давай “за”, “За крок до мети”, “Добро”. Безпартійних у республіці не було: чотириста студентів вже у перші години гри визначилися зі своїми переконаннями. Все відбувалося “по-дорослому”: партійні квитки, листівки до виборців, дебати кандидатів “Триста секунд правди” і навіть... інтриги.

Як розповів аспірант Національного державного університету імені Шевченка, майбутній економіст, лідер “добродіїв” Іван Слободяник, дві інші партії несподівано об’єдналися проти них, хоча з однією з них була попередня домовленість про те, що разом утворять блок. На його думку, у жодній книжці не прочитаєш, як реально поводяться люди під час політичних перегонів. Такі тренінги підвищують політичну культуру. Лідер коаліції Ірина Колесниченко (четвертокурсниця Академії муніципального управління) рішуче йшла до перемоги. За її словами, гра дозволяє відчути себе публічною людиною, перевірити, як працює команда. До слова, у реальному житті Іван та Ірина друзі, разом працюють у Студентській раді при Київському міському голові. І під час фестивалю довелося їхати на Хрещатик, 36, адже отримували відзнаки від Олександра Омельченка. Тож ледь встигали змінити урочисті костюми на пляжні шорти. Та й передвиборчі програми в конкурентів були схожі: працевлаштування молоді, захист прав, розвиток самоуправління. Мером став Іван Слободяник, набравши на виборах на тридцять голосів більше. Можливо, до перемоги привело ще й партійне гасло — “Все буде добре”.