Новини

(ДІАЛОГ МІЖ СТУДЕНТАМИ – ВНЗ – РОБОТОДАВЦЯМИ)

Філософський факультет та кафедра етики, естетики і культурології у співпраці з відділом міжнародних зв’язків Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 2010 року бере участь у ТЕМПУС Проекті «Розвиток системи вищої освіти заради поліпшення соціального партнерства та конкурентоздатності гуманітарних наук», №. 159338-TEMPUS-1-2009-1-LV-TEMPUS-SMHES.
Що таке ТЕМПУС?
Програма ТЕМПУС (Транс’європейська програма мобільності для навчання в університетах/ TEMPUS – Trans-European Mobility Programme for University Studies) – освітня програма Європейського Союзу, яка підтримує модернізацію системи вищої освіти та створює простір для співпраці в країнах-партнерах ЄС через університетські проекти.
Програму ТЕМПУС започатковано в 1990 році для максимально збалансованого співробітництва та вдосконалення систем вищої освіти в країнах-партнерах ЄС і країн-партнерів, сьогодні вона охоплює 27 країн.
Програма ТЕМПУС фінансує міжуніверситетську співпрацю у сфері розробки та вдосконалення навчальних програм, управління університетами, взаємодії науковців та громадянського суспільства, партнерство освіти і бізнесу, а також структурні реформи у сфері вищої освіти.
Чому філософський факультет та кафедра етики, естетики і культурології стали партнерами ТЕМПУС?
Участь у проекті ТЕМПУС допоможе стати на шлях вирішення ключових проблем розвитку системи освіти України, поміж яких, зокрема:
 Відсутність системного та перспективного бачення розвитку системи вищої освіти України
 Відсутність узгоджених дій та довіри між основними акторами ринку освіти: держава, ВНЗ, студенти, роботодавці
Ми переконалися, що вирішенню проблем багато в чому сприяють основні принципи ТЕМПУС:
• Особисті контакти між людьми
• Добровільна участь та обмін досвідом
• Сприяння взаєморозумінню, взаємоповага та міжкультурний діалог
В основу програми покладено усвідомлення важливої ролі вищих навчальних закладів в процесі соціального, економічного та культурного розвитку. Саме вони є джерелами спеціальних знань, людських ресурсів і центрами підготовки нової генерації фахівців та лідерів
ОСНОВНІ СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ТЕМПУС: ВНЗ – МІНІСТЕРСТВО – РОБОТОДАВЦІ
Зв'язок ВНЗ з ринком праці:
• Практика студентів
• Відповідність начальних планів та програм потребам ринку праці
• Зміна методик викладання
ЗВ'ЯЗОК ВНЗ З МОН:
• Вдосконалення законодавчого регулювання вищої освіти
• Модернізація системи вищої освіти відповідно до завдань Болонського процесу
• Адаптація національної рамки кваліфікацій вищої освіти до вимог ринку праці та Європейської системи кваліфікацій
Проектне завдання кафедри ЕЕК полягало у:
Модернізації навчальної програми спеціальності «Культурологія», запровадженні спеціалізації «Менеджмент соціокультурної діяльності» (МСКД), збалансуванні теоретичних та практичних курсів у відповідності до вимог потенційних роботодавців, використанні досвіду європейських вузів щодо змісту, організації та структури навчального процесу, створенні навчально-методичного забезпечення, вдосконаленні методик та технологій навчання, залучення потенційних роботодавців до діалогу щодо визначення необхідних компетенцій випускників кафедри, організація проходження практики, стажування студентами кафедри, підвищенні рівня професійної підготовки студентів.
Ми переконані, що подібні реформи є вкрай необхідними для нашого ВНЗу та кафедри. Про це свідчить опитування, яке було проведено поміж студентами-випускниками факультету. Так, магістр 2 курсу Євгенія Гудзенко говорить:
«Говорячи від імені студента філософського факультету, можна відверто сказати, що існує певна проблема, пов’язана із працевлаштуванням по закінченні такого «специфічного» виду гуманітарних факультетів. Найбільш прозорою вона стає в межах побутових моментів, коли співрозмовник ставить такому студенту запитання: «О, на філософському? Цікаво. Але ким ти будеш працювати?» І найбільш неприємним є те, що відповідь надати зовсім не просто: ані на першому курсі навчання, ані на шостому.
Проте, все ж таки, відповідь має бути надана. Перша професія, яка спадає на думку студенту філософського факультету, коли він замислюється щодо своєї професійної кар’єри, це викладач філософських дисциплін у вищих навчальних закладах України. Адже саме для такої професії студента готує філософський факультет КНУ імені Тараса Шевченка: студент вивчає курси з педагогіки, методики викладання філософських дисциплін, методології та організації наукових досліджень, проходить педагогічну практику на 4 курсі бакалаврату та 1 курсі магістратури. Такий шлях передбачає нерозривне поєднання кар’єри викладача і наукової кар’єри. Якщо студент серйозно націлив себе на такий варіант, тоді він дійсно заздалегідь обмірковує свій подальший шлях, адже в цьому випадку все доволі зрозуміло: бакалаврат, магістратура, аспірантура, захист дисертації кандидата філософських наук… А далі мало б бути все також ясно і прозоро, проте стає зрозуміло, що шлях молодого вченого виявляється не таким вже й привабливим для більшості випускників філософського факультету.
Врешті-решт, більшість обирає альтернативні варіанти. І тут вищий навчальний заклад, який надає студенту філософську освіту, припиняє брати участь в його подальшій долі. Працевлаштування студента – справа самого студента. Аналогія з потопаючим тут не є зайвою, адже більшість випускників філософського факультету відчувають себе «покинутими на призволяще», але оговтуються і йдуть працювати «не за спеціальністю».
Але, можливо, насправді це проблема вищого навчального закладу, який надає студенту спеціальність, яку він не може застосувати? Відповідно, студент очікує від ВНЗ більшої кількості дисциплін, курсів (теоретичних та практичних), в межах яких можна отримати знання і навички, що відповідають потребам сучасних роботодавців.
Слід зауважити, що на філософському факультеті студент вчиться логічно, правильно та розгорнуто міркувати на високому теоретичному рівні, аналізувати та синтезувати наявну інформацію, перетворюючи її на стратегічно важливе знання. Проте, саме лише вміння міркувати – це половина справи. Студент має навчитись також міркувати в межах конкретної галузі гуманітарного знання, відповідно до конкретно поставленого завдання і визначеної ролі.
Визначити свою роль має допомогти йому ВНЗ, надаючи можливість практики (не лише викладацької, але й «виробничої»), починаючи з третього - четвертого курсу навчання. Адже парадокс полягає у тому, що студент, який намагається отримати якісну освіту і вчиться гарно, на виході не цікавить роботодавців, адже він протягом навчання не працював і не встиг отримати необхідний досвід роботи в межах певної професії.
Думки Жені поділяє її колега Ольга Горбатенко:
«Особлива роль освіти у процесі модернізації суспільства є беззаперечною. У зв`язку з цим, сучасна система освіти має передбачати практичне застосування знань, які студент отримав за роки навчання в університеті. Але виникає запитання: що ми отримуємо на практиці?
Студенту, особливо із технічною освітою, неможливо реалізувати свої знання, якщо він не отримає доступу до практичного застосування набутих знань та вмінь. Науково-технічна діяльність у першу чергу потребує застосування знань на практиці, бо має справу з емпіричним знанням. Тому в технічних вишах давно зрозуміли, що без практичного досвіду неможливе застосування специфічного знання. Як приклад, можна згадати практику японських вищих навчальних закладів. Всім давно відомо і зайвим є повторювати, до якої міри в Японії розвинені нанотехнології та інноваційні впровадження у багатьох галузях науки та техніки. Уряд Японії зацікавлений у висококваліфікованих спеціалістах у цих областях. І не дивно, що в цій країні запроваджена велика кількість освітніх програм із працевлаштування студентів. Звичайною є практика співпраці вищих навчальних закладів із провідними компаніями, які проводять співбесіди й дають можливість молодим фахівцям реалізуватися за своєю спеціальністю. Такі державні та недержавні програми безумовно спрацьовують та мають взаємну користь, значно підвищують рівень розвитку передових технологій та вирішують певною мірою проблеми соціального характеру, насамперед ті, що стосуються зниження рівня безробіття. Чи може бути корисним заокеанський досвід в українських реаліях? На мою думку, такий досвід є безумовно корисним для українських вишів. Тут необхідно враховувати багато аспектів. Йдеться, зокрема, про те, що студент отримує ґрунтовну освіту і стикається з проблемою реалізації, оскільки ринок праці не може або не встигає відповідати на потребу працевлаштування фахівця із специфічним знанням. Як наслідок, молоді фахівці змушені виїжджати з країни, щоб мати можливість працювати за спеціальністю.
Ще важчою є ситуація в області гуманітарної освіти. Має місце невідповідність ринку праці та фахівців, яких випускають вищі навчальні заклади України. Така невідповідність виявляється у знеціненні чесної праці на благо держави, незатребуваності інтелектуальної праці, у незахищеності молодих людей у сфері культурно-освітньої діяльності, у падінні статусу вітчизняної науки у світі та ін. Ця проблема має постійно турбувати керівників держави. Оскільки у сучасних умовах соціально-гуманітарні знання є однією з необхідних умов національної безпеки держави й забезпечення ціннісної основи соціально політичного розвитку суспільства».
Магістр Ярослава Демиденко позитивно оцінює ті кроки, які здійснює кафедра етики, естетики і культурології:
«на прикладі такого напряму як «культурологія» ми можемо побачити реальне застосування. Практика, яку проходять студенти в магістратурі, має стати першим кроком взаємодії ВНЗ і роботодавців. Наприклад, для кафедри етики, естетики і культурології характерним є проходження практики в художніх галереях, музеях, рекламних агентствах, засобах масової інформації (журналах, газетах, телеканалах) та видавництвах. Це можуть бути як приватні, так і державні установи. В процесі проходження практики перед студентами виникає перспектива працевлаштування. Ці умови є стимулом для сумлінного навчання всіх студентів».
Випускниця Богдана Матвійчук додає: «На мою думку, було б доречним після проходження такої практики робити запис у трудовій книжці, щоб майбутній роботодавець був ознайомлений із отриманими навичками і уміннями. Щодо недоліків такої практики, то дана форма роботи є лише формальністю, адже роботодавець не довіряє студентам відповідальних справ. Щоб практика була більш ефективною і дієвою, варто проводити соціологічні опитування серед студентів, чого вони очікують від практики, у якій формі, на їх думку, вона має бути».
Емоційною у своїх переживаннях була Тетяна Заїка, магістр 2 курсу філософського факультету:
«Чарівна пора шкільного життя рано чи пізно закінчується. В минулому залишаються безтурботні дні дитинства, коли всі важливі рішення приймалися дорослими. В якусь хвилину, точно визначити яку неможливо, бо в кожного вона своя, школяр має стати дорослим і прийняти, можливо, перше і найважливіше рішення в своєму житті - обрати своє майбутнє. Звісно, дитячий максималізм малює райдужні картини, де все є зрозумілим і простим: вступлю у ВНЗ, здобуду знання і професію, влаштуюся на роботу з гідною оплатою, родина, діти… Та ця ілюзорна простота розвіюється в реаліях сьогодення, руйнуючи всі «пісочні замки», які так легко будувалися ще п’ять років тому. Сьогодення диктує свої правила гри. Ти можеш навчатися і здаватиметься, що тобі під силу гори звернути. Але реальність, яка знаходиться за дверима alma mater і з якою ти безповоротно зіштовхнешся щойно отримаєш диплом про закінчення вузу, доволі швидко і болісно повертає на землю.
Статистика свідчить, що не кожному випускнику ВНЗ вдається відразу влаштуватися на омріяну роботу. Хтось працює не за фахом, хтось намагається перекваліфікуватися в процесі пошуку роботи. Є щасливчики, які працевлаштувалися відповідно до здобутого фаху, але при цьому також залишаються незадоволеними, бо оплата їх праці ледь дозволяє зводити кінці-з-кінцями.
На жаль, прірва, яку долає кожний випускник, перш ніж влаштується на гідну роботу, щодня збільшується, віддаляючи береги «освіта-робота». Причин такій ганебній тенденції може бути безліч. Сьогодні на порядку денному має стояти питання не про те, хто чи що спровокувало її появи, а про те, як цю прірву знищити.
На моє глибоке переконання, жодний ВНЗ не є зацікавленим в тому, щоб його випускники не могли практично застосувати весь той багаж знань, який здобувався протягом тривалого періоду в стінах університету. Та й роботодавці не менш зацікавлені в якісно кваліфікованих працівниках. Та чомусь сьогодні ми маємо справу з парадоксом. Не завжди ВНЗ має змогу «продемонструвати» своїх спеціалістів і не завжди роботодавець «дивиться» в бік цих спеціалістів. ВНЗ і Роботодавець – це ніби два окремих світи, які живуть паралельно і часто не помічають один одного.
Щоб здолати цю систему «сліпоти» перше, що необхідно зробити – це стати відкритим: ВНЗ - до потреб студента, Роботодавцю – до майбутнього працівника. Неодноразово читалося в оголошеннях по пошуку роботи: «Необхідний досвід роботи», «Бажано з досвідом роботи за фахом», «Без досвіду роботи прохання не турбувати»… А коли і де цей досвід у студента візьметься? Сьогодні навчальні заклади не завжди дають можливість спробувати практично застосувати набуті студентом знання. Так звані виробничі практики, які є обов’язковими в навчальному плані студента є неефективними. По-перше, до них ставляться досить формально. По-друге, те що пропонується студенту, зазвичай, є не адекватним до умов нинішнього ринку праці. Ось і перша дилема, те що пропонується не є ефективним, а інші варіанти не завжди вітаються адміністрацією ВНЗ. Інша сторона медалі не менш гнітюча. Рідко, коли роботодавець візьме на себе ризик співпраці зі студентами-практикантами, мовляв вони ще недосвідчені, навіщо з ними «панькатися». І це те, з чим необхідно боротися.
Можна довго теоретизувати, як і що треба змінювати. Та, можливо, вже годі теорії?! Можливо, необхідно переходити до практики?! Зміни, які мають відбутися, необхідні не лише студенту, а й ВНЗ (бо, в іншому випадку, мова піде про необхідність такого навчального закладу, який не в змозі готувати спеціалістів відповідно до потреб ринку), і Роботодавцю (бо, в іншому випадку, він матиме справу з некваліфікованим працівником, і буде змушений витрачати час та кошти на його «пере профілізацію»), і Державі, якщо вона хоче процвітати, бо в іншому випадку буде відтік обдарованої молоді туди, де вона необхідна.
Все має розпочатися з співробітництва ВНЗ-Роботодавця-Держави. В цьому трикутнику співпраці кожна сторона має стати основою для ефективності іншої. Держава, перш за все, покликана законодавчо врегулювати співпрацю ВНЗ і Роботодавця. Наприклад, затвердити певні пільги для тих Роботодавців, які охоче беруть на практику студентів і дійсно їх чомусь навчають. ВНЗ повинен впроваджувати практику не на останньому курсі навчання, де студент вже є сформованим і менш здатним реагувати та перелаштовуватися на новий спосіб навчання. Чому б практику не проводити з першого курсу? Це дало б можливість студенту відчути, чи дійсно він в змозі працювати в обраній сфері. А так виходить ситуація, що студент, навчаючись чотири роки, зважатиме на потенційну майбутню роботу, що і як він робитиме. А коли дійде час до справи – побачить, що його план не працює. Знову ж, момент з магістратурою. Чи є доцільно в ці два роки нагромаджувати студентів ще однією порцією теорії, чому б не «відпустити» його у світ практики? І щодо Роботодавця. Він теж не повинен бути ізольованим. Страх перед практикантами через їх неосвіченість інколи буває невиправданим. Практикант – це, перш за все, свіжий погляд на ситуацію, це нешаблонний спосіб діяти та міркувати, це гнучкість в пошуках вирішення проблем».
Викладачі кафедри, факультету, керівництво намагаються іти назустріч своїм студентам. Валентина Іванівна Панченко, завідувач кафедрою етики, естетики і культурології, очолила робочу групу Проекту. Анатолій Євгенович Конверський, декан філософського факультету, завжди підтримує ініціативи викладачів та студентів. Велику підтримку для здійснення Проекту надає відділ міжнародних зв’язків університету на чолі з Петром Олексійовичем Бехом, проректором з науково-педагогічної роботи (міжнародні зв’язки).
Робоча група проекту ТЕМПУС впевнена, що зміни, які відбуваються у навчальному процесі цільових спеціальностей філософського факультету – культурології, етики та естетики – зроблять їх більш привабливими для студентів та майбутніх абітурієнтів, а наше співробітництво з потенційними роботодавцями буде плідним для всіх учасників процесу: Університету – Студентів – Роботодавців.
Л.Л.Стеценко
Т.А. Трубчанінова