Новини

 

МОВОЮ ФАКТІВ І МУЗЕЙНИХ ЕКСПОНАТІВ

12.04.2011
В Історичному музеї університету відкрилася виставка „Концтабір Освенцім – український вимір”. Експозиція виставки – перший крок на шляху музейного дослідження проблеми українських в’язнів нацистських німецьких концтаборів. Створена на базі фондів Меморіального комплексу „Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років” із залученням матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Державного архіву СБУ, родинного архіву художника З.Ш.Толкачова, а також нових надходжень.
Загалом експонується понад триста музейних експонатів.
Трагедію в’язнів концтабору Освенцім обрано для експозиційного втілення не випадково. Це один із найбільших нацистських таборів, у якому винищення людей було поставлено на технологічну основу. У концтаборі Освенцім, відомому сьогодні у світі більше під своєю німецькою назвою Аушвіц, виконувалася „комплексна програма” – знищувалися представники так званих неповноцінних народів: євреї та роми, а також ізолювалися політичні противники, використовувалася безкоштовна робоча сила, здійснювалися медичні експерименти.
Дотепер достеменно невідома точна кількість в’язнів та загиблих у таборі, оскільки перед приходом Червоної армії була знищена майже вся документація, а ув’язнених, які залишилися, погнали пішки у смертельний зимовий марш на захід. Оцінки кількості загиблих коливаються у межах від 1,5 до 4 мільйонів. Серед них – тисячі вихідців з України, які потребують гідного вшанування й увічнення їхньої пам’яті. За деякими джерелами, бранцями Аушвіцу були близько 15 тисяч громадян України.
Про жертв однієї з найбільших нацистських фабрик смерті – українців концтабору Освенцім – розповідає експозиція виставки.
Акцентом художнього оформлення є фотозбільшення, виготовлені на основі документальних джерел. Чіткі нацистські шеренги, озброєні вояки з піднятою вгору правицею йдуть убивати людей. Йдуть завойовувати світ. Від цих маршів безликих роботів віє холодом і страхом. Поруч – інші руки, старі, поорані зморшками, підняті вгору, до неба, до хмар. І цифри, звичайні номери замість людей. Було життя, і все, пов’язане з ним, перетворилося на пісок, на прах, розсипаний по планетах Всесвіту. Символічний пісочний годинник – це застереження для людства.
Домінантою виставки є показ трагедії полонених військовослужбовців Червоної армії, яких поглинуло пекло Аушвіцу. У повідомленнях про загибель не вказане місце поховання, просто зазначено: „загинув у німецькому полоні”.
Надзвичайно багато українців було вивезено до концтабору за активну антифашистську діяльність на тимчасово окупованій території України в партійному і комсомольському підпіллі та партизанських загонах, з’єднаннях.
У концтаборі Аушвіц за час його існування перебувало 250 українських політичних в’язнів. Це були активні учасники національно-визвольних змагань. В Аушвіці, крім дорослих, перебували й діти, які потрапили туди разом з батьками. Більшість з них там і загинула. Навесні 1945 року до Києва прибули 283 дитини, колишні малолітні в’язні концтабору Освенцім, які стали вихованцями спеціального дитячого будинку № 13. Про їхні непрості долі, турботу і ласку, яку вони зустріли тут, розповідають листи і малюнки, фото і документи.
27 січня 1945 року війська 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили в’язнів нацистського німецького концтабору Освенцім і його філіалів. Бійцям Червоної армії – визволителям присвячено останній розділ виставки.
Вперше музейними засобами на виставці відтворено український аспект теми, тобто розповідається мовою фактів і музейних предметів мільйонам відвідувачів із різних куточків світу про те, що один із найбільших європейських народів нарівні з іншими націями страждав і боровся за власну свободу і заради майбутнього усієї Європи.



Прес-центр
Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024