Новини

Давні дружні відносини існують між двома чи не найпрестижнішими вищими навчальними закладами України – Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Львівським національним університетом імені Івана Франка. Це і спільні наукові розробки, обмін студентами, проведення різноманітних симпозіумів та конференцій, у роботі яких беруть участь представники обох вишів, і багато інших заходів, що сприяють розбудові вищої школи нашої держави.
Це, так би мовити, офіційна сторона медалі. Але існує ще чимало менш глобальних зв’язків, які єднають обидва університети. Цікаву сторінку історії цього єднання започаткували свого часу творчі самодіяльні колективи: народний фольклорно-етнографічний ансамбль Володимира Нероденка «Веснянка» Київського університету і народний ансамбль пісні і танцю «Черемош» університету Львівського.
А почалося все 1963 року. Тоді наша «Веснянка», якій було лише 5 років, і яка не мала іще звання народного колективу і, звичайно ж, не носила імені свого засновника, під час зимових студентських канікул у складі 100 осіб приїхала з концертами до Львова. (До речі, за тих часів такі гастрольні поїздки ансамблю були щорічними).
Стародавнє місто зачарувало «веснянчат», а львів’янам не лише сподобалися їхні виступи, а й захотілося мати в себе подібний колектив. Отож, коли учасники мандрівної групи «Веснянки», що влітку подорожували Карпатами, опинилися у Львові й завітали до університету, на очі їм потрапило барвисте оголошення про набір студентів до новостворюваного ансамблю «Черемош». Перше знайомство двох колективів відбулося 1968 року, під час другого візиту киян до Львова. Тепер нашу «Веснянку» гостинно зустрічав і приймав «Черемош», який під керівництвом майбутнього народного артиста України, художнього керівника та головного диригента Київської муніципальної академічної хорової капели ім. Ревуцького, а тоді іще студента Львівської консерваторії, Богдана Анткова, вже міцно стояв на ногах і був широко відомий серед самодіяльних колективів.
Наші ветерани добре пам’ятають, як поступово складалися традиції дружби між ансамблями: обмін поздоровчими листівками з нагоди календарних свят, взаємні гастрольні поїздки і т.ін. А коли «Веснянка» їхала через Львів у свою першу закордонну подорож, на пероні львівського вокзалу з букетиками весняних квітів стояли «черемошани», бажаючи своїм друзям успішних виступів. Зворушенню «веснянчат» не було меж!
Спливав час. Обидва колективи, що жили своїм напруженим життям, стали добре відомими не лише в Україні, а й у світі. Зв’язки між ними то слабшали, то знову відновлювалися, але всі покоління «веснянчат» знають, що у Львівському університеті працює молодший брат «Веснянки» – ансамбль «Черемош». То ж, коли наприкінці лютого ц.р. нам зателефонували зі Львова й запросили взяти участь у розмові про подальшу долю «Черемоша», жодних сумнівів не виникло. Звичайно ж, ми їдемо!
Ґречні львів’яни усміхалися: «Колись «Веснянка» приїхала до нас, щоб «Черемош» народився, а нині – щоб він відродився».
Що й казати, ансамбль переживає не найкращі часи. Пішов із життя його багатолітній невтомний керівник Олег Семенович Голдрич. І раптом «Черемош», напередодні свого 45-ліття, відчув себе сиротою в рідному університеті. Чимало тому об’єктивних причин. Загальнодержавні економічні проблеми, часті зміни в керівництві університету та його фінансова скрута, звичайно ж, не могли не позначитися на долі ансамблю. Як кажуть, до нього просто руки ні в кого не доходять. Але на захист «Черемоша» піднялися його ветерани, серед яких чимало відомих в Україні людей: науковців, педагогів, політиків. Саме вони напередодні Стрітення і влаштували зустріч поколінь – друзів «Черемоша», на яку й було запрошено нашу «групу підтримки».
Атмосфера, що панувала на цій зустрічі, мало чим відрізнялася від
атмосфери зустрічей з ветеранами, які щороку проводить «Веснянка». Такий самий юнацький запал в очах колишніх співаків і танцюристів, такі самі теплі спогади про літа студентські, така сама готовність підставити плече митцям нинішнім. Щоправда, у виступах львів’ян було більше конкретних пропозицій щодо подолання проблем, які «обсіли» нині «Черемош». І не лише пропозицій, а й готовності до співпраці. Ми слухали, відзначали, що таких самих проблем і негараздів і у «Веснянки» не бракує, проте тішилися, що в нас вони, хоча й з великим «скрипом» і не без дієвої безкорисливої допомоги тих-таки ветеранів, але якось-то вирішуються (тьху, тьху, тьху, аби не наврочити!). Що ж до пропозицій, які нам найбільше сподобалися, то це проведення спільних майстер-класів, обмінних гастрольних поїздок, аби розбудити сонне студентство і хоча б у такий спосіб залучити його до народного мистецтва. З приємністю дізналися ми також і про те, що ініціативна група «черемошан» цікавилася нинішнім станом справ у студентських колективах і дійшла висновку, що «Веснянка» мало не єдиний колектив, якому, попри всі складнощі й труднощі сьогодення, вдається «триматися на плаву». Ми відвідали репетиції творчих груп «Черемоша», а львів’яни з цікавістю переглянули фото- й відеоматеріали про «Веснянку».
Підбиваючи підсумки цієї напрочуд теплої і, хочеться сподіватися, дієвої зустрічі, один із «черемошан» нинішніх сказав: «Ми відчуваємо відповідальність за долю ансамблю перед попередніми поколіннями його учасників, які свого часу вклали в нього частинку своїх душ і сердець, і сподіваємося, що ця зустріч творчих колективів двох флагманів української вищої школи сприятиме відновленню мистецьких зв’язків між ними.»
«Черемош» пропонує співпрацю. «Веснянка» до неї готова. Слово за адміністраціями обох університетів.

Прес-центр