Новини

 

Як не виснажитися під час роботи в період карантину та уникнути професійного вигорання

21.05.2020

Робота в чотирьох стінах в період карантину стала для викладачів нелегким випробуванням: збільшилося навантаження, довелося в короткі терміни опановувати та адаптуватися до нових технологій викладання та комунікації, побільшало стресогенних факторів, а можливості для повноцінного відпочинку звузилися. За таких обставин багато хто відчуває, що їм починає бракувати сил та енергії, зникають ресурси, натхнення та задоволення від колись такої улюбленої роботи, втома стає частим та впізнаваним супутником, вихідних вже не вистачає, щоб відновити свої сили. Такий стан психічного та фізичного виснаження від роботи через надмірне використання енергії, ресурсів та сил в психології отримав назву вигорання.

 

 Для кого ризик «згоріти на роботі» є вищим?

  • До вигорання схильні ті, чия робота відрізняється високою емоційною палітрою та насиченістю через розгалужене міжособистісне спілкування та необхідність встановлювати та підтримувати контакт з різними аудиторіями.
  • Ризик є вищим для тих, чия робота потребує постійної включеності, вирішення непростих ситуацій, є динамічною та подекуди напруженою.
  • Як показують дослідження, нереалістично високі очікування та грандіозні плани, бажання виконувати роботу ідеально також можуть призводити до вигорання.
  • Ризик вигорання є вищим у так званих особистостей «типу А»: надміру відповідальних людей, схильних до суперництва та налаштованих на успіх.
  • Виснажувати може включення одночасно у декілька видів діяльності (наприклад, крім викладання, роботи зі студентами та науково-методичної роботи, викладач залучений до вирішення поточних кафедральних питань, може бути включений до роботи в наукових та громадських проектах тощо).
  • Додатковим чинником вигорання є необхідність контролювати емоції. Так робота вимагає від викладача зберігати спокій у будь-яких ситуаціях, підтримувати, пояснювати, вирішувати суперечливі ситуації, проявляти емпатію, залишаючись спокійним та врівноваженим.

Як розпізнати у себе ознаки вигорання?

Трьома тривожними дзвониками професійного вигорання є емоційне спустошення, деперсоналізація та знецінення себе як професіонала.

  • Ознаками емоційного спустошення є відчуття перенапруження та безсилля, емоції «приглушуються», відчувається нестача емоційних ресурсів, в критичних ситуаціях можливі емоційні зриви.
  • Деперсоналізація легко впізнається за проявами негативного, бездушного та інколи навіть цинічного ставлення до студентів та колег по викладацькому цеху. Спілкування з ними стає переважно формальним та бездушним, трапляється, що воно супроводжується почуттям роздратування, яке ось-ось вирветься назовні.
  • Знецінення себе як викладача супроводжується почуттям розчарування в собі як у професіоналі, знижується відчуття власної компетентності, з’являється незадоволення собою, своєю роботою, як наслідок – знижується професійна та особиста самооцінка, втрачається сенс роботи та бажання сильно вкладатися в неї особисто.

Жертвою вигорання може стати будь-який викладач незалежно від наукового ступеню й звання. Підступність та небезпека цього стану в тому, що на початку людина майже не усвідомлює, що з нею щось відбувається, а от колеги та студенти вже помічають перші ознаки виснаження, байдужості та втрати інтересу до роботи. В опитуванні студентів про те, як вони могли б описати «вигорілого» викладача, більшість говорить про те, що такий викладач є байдужим та відстороненим, невмотивованим, розчарованим, виснаженим та тривожно-роздратованим.

 

Як залишатися гарячим душею та не вигоріти під час викладання?

  • Базова турбота про себе, зокрема про своє фізичне «Я». Як би банально це не звучало, але задоволення своїх базових фізіологічних потреб у випадку профілактики вигорання є дуже значимим. Потурбуйтесь про свій 7-8 годинний щоденний сон, вчасний прийом збалансованої їжі, пийте достатню кількість рідини.
  • Відпочинок. Не забувайте про відпочинок. Незважаючи на те, що для деяких карантинний час перетворився на суцільний «день бабака», не забувайте про те, що є вихідні. І на вихідних знайдіть можливість відпочити і не думати про роботу. Занурюйтеся у справи, які приносять найбільшу насолоду та від яких ви справді відчуваєте прилив життєвої енергії.
  • Плануйте свою роботу. Погляньте реалістично на свої можливості й ресурси та відповідно плануйте роботу. Наприклад, якщо Ви є науковим керівником великої кількості студентів, організуйте графік подачі робіт так, щоб Ви не опинилися перед необхідністю читати їх всі в останній день.
  • Скидайте баласт. Не беріть на себе зобов’язання, які не здатні виконати, будьте помірним «працеголіком». Особливо уважно до планування роботи слід ставитися в умовах «карантинного» навчання, збалансовано підходити до обсягу завдань для самостійної роботи студентів, обмежувати трудомісткі завдання.
  • Не вимагайте від себе більшого. Один із кроків, який допомагає запобігти вигоранню, – не виснажувати себе будь-якою діяльністю. Під час карантину в багатьох з’явилася ілюзія вивільнення великої кількості часу, який потрібно чимось заповнити. Насправді, зараз не варто вимагати від себе більше, ніж звичайно. Карантин сам по собі завантажив нас понад нормою: мимоволі ми обробляємо збільшений потік інформації, який стосується пандемії, витрачаємо зусилля на налагодження віддаленої роботи, новим чином облаштовуємо побут, витрачаємо більше зусиль на підтримку близьких (наприклад, навчання власних дітей в новому форматі). Усе це «з’їдає» значну частину нашого часу та енергії.
  • Робота в радість. Робота викладача є творчою. Подумайте над тим, що найбільше Вас радує та приносить задоволення? Знайдіть свій інтерес в нових гранях викладацької роботи в період дистанційного навчання. Подумайте, які відкриття Ви зробили для себе, які нові та корисні навички здобули? Чим цей досвід буде корисний Вам, як викладачу, у подальшому? Зосереджуйтеся на тих аспектах роботи, які приносять найбільше радості та емоційної віддачі.

І пам’ятайте, що вигорання є не хворобою, а негативним станом, який виникає на роботі під дією як робочих факторів, так і Ваших власних поведінкових стратегій. І цей стан не є вироком, цьому можна дати раду, просто треба вміти час від часу «натискати на паузу», уповільнюватися та давати собі час на відновлення та відпочинок.

 

За матеріалами Н. Булатевич,

факультет психології КНУ

Центр комунікацій

 

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2021