Новини |
| Як це було. Про урочисте відкриття університету. | |
|---|---|
|
Урочистості пов’язані з відкриттям університету відбулися 28 липня 1834 р. (15 липня за старим стилем) і були востиніу грандіозними для провінційного тоді Києва. О 9-й годині ранку все університетське керівництво вирушило до Успенського собору Києво-Печерської Лаври, де Митрополит Київський і Галицький Євгеній (Болховітін), який, до речі, ще в червні 1834 р. був обраний Почесним Членом Київського університету, відправив урочисту Літургію та здійснив молебень за університет.
Після завершення богослужіння, всі присутні з Лаври перейшли до приміщення орендованого університетом на Печерську (будинок капітана Корта). До університетського будинку також прибули генерал-фельдмаршал Князь фон-дер-Остен-Саксен, , Волинський і Подільський генерал-губернатор Граф Лєвашов, найвище київське духовенство і чиновництво, вищі офіцери дислокованих у Києві частин, шляхта з Київської, Волинської, Подільської, Мінської губерній (загалом, понад триста найбільш знатних шляхетських родин, які спеціально прибули до Києва для участі в урочистостях). Вулички навколо будинку капітана Корта на Печерську були заставлені найдорожчими екіпажами, вдягнена у «срібло і золото» шляхта не могла вміститися до скромного університетського приміщення й тому частково стояла на дворі, потерпаючи під промінням спекотного літнього сонця. Щоб люди, які не могли увійти до зали де проходили урочистості, щось побачили і почули всі вікна були відчинені навстіж. Коли до університету підійшов Митрополит Євгеній студентський хор заспівав урочистий церковний гімн «Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала». Митрополит знову здійснив урочисте богослужіння з освяченням води й наступним окропленням університетських аудиторій. Після завершення релігійних обрядів університетське керівництво, найвищі церковні сановники, офіцери й чиновництво, найбільш знатні дворяни зайняли свої місця в залі засідань. Було урочисто зачитано всі імператорські укази про заснування університету в Києві, про впровадження університетського статуту, про фінансування університету тощо. Як тільки пролунали останні рядки з імператорських указів університетський хор заспівав гімн імперії Романових «Боже, царя храни!» Продовжилися урочистості промовами попечителя Київського навчального округу Є. фон Брадке, лідерами шляхти Київської губернії Графом Тишкевичем, Волинської губернії – Линкевичем та Подільської губернії – Раковським. Тогочасні російські оглядачі не без задоволення відзначали, що навіть керівники правобережної шляхти, які були поляками, пішли на поступку вимогам влади і виголосили свої промови російською. Виступи вказаних вище осіб були пронизані вірнопідданськими подяками на адресу імператора Миколи І і запевненнями в лояльності до престолу. Попечитель же навчального округу Є. фон Брадке не забув також нагадати польській шляхті (діти якої в ті часи становили основний контингент студентства), що він буде прагнути утвердити в студентах «моральну досконалість» і не буде «потворствовать порывам стастей и дурным наклонностям», під якими царський чиновник розумів, насамперед, вільнодумство. Одразу ж після урочистих промов шляхти, ректор університету М.Максимович вручив дипломи про присвоєння звання Почесних Членів університету Митрополиту Євгенію, генерал-фельдмаршалу князю фон-дер-Остен-Саксену та генерал-губернатору графу Лєвашову, яких Вчена Рада університету ще 9 червня 1834 р. обрала своїми Почесними Членами. Завершення церемонії вручення дипломів також було обрамлене урочистими доповідями професорів Якубовського й Циха. Особливе враження на присутніх справив виступ переведеного із Харкова професора всесвітньої історії Володимира Циха «Про мету і користь вищих навчальних закладів». Відзначаючи ту колосальну суспільну роль, що її відіграють університети в цивілізованих країнах, В.Цих наголосив, що з часом освічені вихованці університету змінять обличчя всього краю, принесуть славу своїм батькам, своєму університу і своїй Батьківщині. Српавді пророчими виявилися слова В.Циха, щодо впливу університету на вигляд Києва: «Університет дасть абсолютно новий вигляд цьому місту. Бідні халупи, що тиснуться одна до одної в розділених пустирями частинах міста, перетворяться у великі красиві будівлі. На пустирях, що зараз приносять скільки незручностей людям і заважають розвиватися міському господарству, виростуть нові чудові будинки й місця відпочинку; повноводий і широкий Дніпро вкриється незліченною кількістю суден, що везтимуть сюди дорогоцінні витвори мистецтва з усіх куточків Російської імперії. Населення міста зросте; просвіта розповсюдиться на всі суспільні верстви». Професор В.Цих, справді, наче у воду дивився – вже до кінця ХІХ століття (тобто, за якихось 60-65 років!) площа Києва збільшилася втричі, з’явився величний «червоний» корпус університету, навколо якого розбили ботанічний сад та імператорський парк, збудували ціле нове місто, аж до р. Либіді (цей район Києва й отримав назву «Нова будова»), Хрещатий Яр перетворився на центральну вулицю великого міста, Козине Болото стало Думською площею (зараз - Майдан незалежності), пустирі біля руїн Золотих воріт перетворилися на вулиці Володимирську, Ярославів Вал, Прорізну тощо. Населення міста з 1834 до початку 1890-х рр. зросло із 37 тисяч до 240 тисяч громадян, перетворивши Київ на четверте за величиною місто в імперії. Після вражаючих намальованою перспективою слів В.Циха, генерал-фельдмаршал князь фон-дер-Остен-Саксен вручив парадні шпаги трьом новоприйнятим студентам. Наприкінці урочистостей хор виконав написану Г.Скурідіним спеціально для урочистої події відкриття університету пісню во славу імператора. Її текст був наскільки просякнутий духом великодержавництва і вірнопідданства й так всеосяжно відтворював атмосферу, що панувала в імперії за правління Миколи І, що важко утриматися від цитування проспіваного вірша: Раздайся глас благодаренья, Несись от радостных сердец! На нас фиал благотворенья Излил Отечества Отец. В краю России, где впервые Воздвиглось знаменье Креста, И храмы зиждились святые, И кровь лилася за Христа; Где охранялась Ольги рвеньем Чистейшей Веры колыбель, И где Владимира веленьем, Крещенья избрана купель: Там полвселенная Властитель, Краса венцу, гроза врагам, И подданных благотворитель. Наук сооружаешь Храм. Сказал Он – м зажглась златая Здесь просвещения заря; Храни ж, Всевышний, Николая, Храни для нас Отца-Царя. Співом цитованої вище «раболепної» пісні офіційні урочистості відкриття університету були завершені. Увечері будинок орендований університетом, а разом із ним увесь Печерськ засяяли блискучими вогнями ілюмінації, небаченої раніше в Києві. А вже наступного дня, 29 липня 1834 р.,університетське керівництво дало урочистий обід для найбільш знатного дворянства (на триста персон). У відповідь дворянство 31 липня влаштувало на честь університету бал, на який було запрошено майже тисячу осіб. Так гучно й урочисто, впродовж декількох днів Київ святкував відкриття свого університету; університету, якому судилося змінити культурне, освітнє й наукове обличчя міста; університету, який наче локомотив витягнув стародавнє місто Кия із низин провінційного небуття до нових вершин слави, могутності й величі. Прес-центр
| |
| Прокоментувати матеріал та прочитати більше новин ви зможете на сайті прес-центру | |
