Новини |
| Помер академік Скопенко | |
|---|---|
> Українська освіта і наука понесла тяжку втрату – 5 липня 2010 року на 75 році життя помер видатний вчений і педагог, Герой України, академік НАН та АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат державних премій України, доктор хімічних наук, професор, почесний доктор багатьох зарубіжних університетів, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1985 – 2008 роках Віктор Васильович Скопенко. Віктор Васильович Скопенко народився 18 грудня 1935 року в містечку Новгородка на Кіровоградщині у родині вчителів. З перших днів Великої Вітчизняної війни батько – Василь Федорович на фронті. Його ратні подвиги відзначено високими урядовими нагородами: орденами Леніна, Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоного Прапора. Під час запеклих боїв на Сандомирському плацдармі за Віслою, в умовах смертельного протистояння, надлюдської напруги полковник Скопенко здійснив подвиг, за який 32-річному Василю Федоровичу Скопенкові 23 вересня 1944 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У жахливі, важкі, голодні та холодні роки повоєнної руїни перші сім класів майбутній академік навчався на Переяславщині, а закінчував середню школу в Києві. У 1953 році Віктор Скопенко вступив на хімічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Кафедра неорганічної хімії, на якій спеціалізувався Віктор Скопенко, мала славетні й потужні наукові традиції. Її витоки сягають 1891 року, коли в університеті св. Володимира було створено хіміко-неорганічне відділення. Ще студентом Віктор Скопенко потрапив до поважного й авторитетного наукового середовища, що дозволило молодому дослідникові ще у студентські роки познайомитися з провідними науковцями-хіміками країни, набути навичок практичної роботи від висококласних фахівців. На четвертому курсі, у 1957 році, Віктор Скопенко одержує грамоту за кращу студентську наукову працю, присвячену дослідженням селеноціанатних комплексів металів. Згодом цю тему було досліджено ним значно глибше і результати роботи стали основою майбутніх кандидатської і докторської дисертацій. Студентом п’ятого курсу Віктор Скопенко почав працювати хіміком у Державній науково-до¬слідній реставраційній майстерні, згодом, після закінчення університету, рік працював у Науково-дослідному санітарно-хімічному інституті. У 1959 році він вступає до аспірантури Київського університету, де під керівництвом професора А.М.Голуба готує і в 1962 році успішно захищає кандидатську дисертацію на тему: “Селеноціанатні комплекси деяких металів”. 1962 року Віктор Васильович Скопенко розпочинає викладацьку діяльність в Київському університеті на посаді асистента кафедри неорганічної хімії. Упродовж чотирьох років він послідовно проходить шлях від асистента до старшого викладача й доцента. Гармонійне поєднання педагогічної та наукової роботи дозволило Віктору Васильовичу плідно продовжувати розробку проблеми синтезу та вивчення комплексних псевдогалогенідних сполук металів у неводних середовищах. Молодого викладача, здібного науковця і організатора в 1966 році призначають на посаду заступника декана хімічного факультету. Завдяки колосальній організованості, високій працездатності та цілеспрямованості Віктор Васильович, працюючи на адміністративній посаді продовжує плідно займатися наукою і вже у 1970 році (через вісім років після захисту кандидатської дисертації захищає докторську дисертацію на тему: “Селеноціанати металів та їх властивості”. У 1972 році Віктору Васильовичу присвоєно вчене звання професора за спеціальністю “Неорганічна хімія”. На той час під керівництвом молодого доктора вже було захищено чотири кандидатські дисертації, почала формуватися наукова школа професора Віктора Скопенка. 1970 рік поряд із захистом докторської дисертації приніс Віктору Васильовичу нову складну ділянку роботи в університеті. Знаючи його як людину відповідальну, захисника інтересів університету, колектив обрав Віктора Васильовича на посаду голови профспілки, на якій він працював п’ять років. Однак, незважаючи на неймовірний дефіцит часу, Віктор Скопенко не зменшив інтенсивності наукової роботи. У 1974 році на кафедрі неорганічної хімії під керівництвом професора В.В.Скопенка започатковано новий науковий напрям – координаційної хімії поверхні. Він став піонерським щодо одержання нових каталізаторів і пояснення механізмів їх дій із концентрування та розділення катіонів металів, з аналітичного визначення мікрокількостей хімічних елементів і сполук. З 1975 року Віктор Васильович обіймає посаду проректора Київського державного університету з навчальної роботи, а через три роки його призначено на посаду першого проректора. У 1977 році колектив кафедри неорганічної хімії обрав Віктора Скопенка завідувачем, незмінним керівником якої він залишався понад двадцять років. Однак навіть нові колосальні обсяги роботи на посадах проректора і завідувача кафедри не могли змусити Віктора Васильовича покинути улюблену дослідницьку роботу. Під його керівництвом на кафедрі проводяться фундаментальні роботи у галузі твердофазного синтезу та синтезу із розплавлених солей різноманітних функціональних матеріалів на основі фосфатів, оксидів і сульфідів одно- та полівалентних металів. Сполуки вказаного класу у вигляді монокристалів, а також спеціального скла та кераміки інтенсивно використовуються у світовій практиці як лазерні, сегнетоелектричні, а також матеріали із суперіонною провідністю. На кафедрі активно продовжуються роботи в царині координаційної хімії. З ініціативи Віктора Васильовича активізовано роботи в галузі біонеорганічної та металоорганічної хімії. Повсякчасна та плідна дослідницька робота професора В.В. Скопенка приносить йому чергове визнання. У 1978 році Віктора Васильовича обирають член-кореспондентом АН УРСР. Майже десятилітній досвід роботи на посаді проректора, обізнаність з усіма університетськими проблемами, бездоганна репутація та колосальний авторитет серед співробітників, визнання в академічних колах цілого світу, сприяли тому, що у січні 1985 року Віктора Васильовича Скопенка призначають на посаду ректора Київського університету на якій він пропрацював до 2008 року. 
Однак, незважаючи на велику завантаженість на посаді ректора він успішно поєднував керівництво університетом і науково-педагогічну роботу. Як ректор він продовжує читати спеціальні й нормативні курси, керувати науковою роботою співробітників, студентів й аспірантів кафедри неорганічної хімії. Нові досягнення в галузі хімії координаційних сполук, подальші поглиблені дослідження реакції комплексоутворення у водному, неводному середовищах і на поверхні твердого тіла, які мають не лише фундаментальний характер, але й колосальне практичне значення для розвитку провідних галузей хімічної промисловості та виробництва медичних протиракових препаратів, було гідно оцінено державою. У 1988 році В.В.Скопенка обрано академіком АН УРСР за спеціальністю “Неорганічна хімія”. Наступного року він стає лауреатом премії імені Л.В.Писаржевського, згодом – Державних премій України у галузі науки і техніки (1990, 1995) та імені В.Вернадського (2000). З 1991 року Віктор Васильович – Заслужений діяч науки і техніки, а з 1992 – академік Академії педагогічних наук України. Адміністративну, наукову та педагогічну роботу Віктор Васильович поєднував з великою громадською діяльністю: у 1985 році його обирають депутатом Верховної Ради Української РСР. Самодисципліна та вимогливість до себе і своїх підлеглих дозволила Віктору Васильовичу Скопенкові на всіх посадах швидко впорядковувати та налагоджувати роботу відповідних “механізмів” таким чином щоб вони могли чітко працювати десятиліттями. Показовою в цьому плані є його робота на посаді Голови Вищої атестаційної комісії України з 1998 до 2003 років, результатом якої стало створення чіткої системи атестації наукових кадрів. Одночасно Віктор Васильович продовжує очолювати роботу заснованої ним київської наукової школи координаційної хімії. В його доробку понад 400 наукових праць, з яких 15 монографій і підручників, 60 авторських свідоцтв, захищено 38 кандидатських і 11 докторських дисертацій. Творчу працю Віктора Васильовича Скопенка гідно оцінено на Батьківщині та у світі, його нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора (1981), Дружби Народів (1985), Христофора Колумба Республіки Сан-Домінго (1988), відзнаками Президента України орденами За заслуги ІІ ступеня (1998), За заслуги І ступеня (2000), Героя України з врученням ордена Держави (1999), Президента Італії орденом Зірки італійської солідарності (2003), Президента Грузії орденом Честі (2004). Вічна пам’ять про Героя України, академіка Віктора Васильвича Скопенка назавжди залишиться в серцях його колег – вчених і педагогів, аспірантів та студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Губерський Л.В., Бех П.О., Бугров В.А., Григорук В.І., Закусило О.К, Лютий І.О., Потапенко К.К., Шевченко В.П., Цвих В.Ф., Анісімов А.В., Анісімов І.О., Базилевич В.Д., Балабін В.В., Вижва С.А., Воловенко Ю.М., Горбачик А.П., Городній М.Ф., Гриценко І.С., Колеснік В.Ф., Конверський А.Є., Копійка В.В., Макарець М.В., Маноха І.П., Олійник Я.Б., Остапченко Л.І., Пересекін В.М., Різун В.В., Семенюк Г.Ф., Табенська Т.В., Булавін Л.А., Находкін М.Г., Перестюк М.О., Редько В.Н., Чухно А.А., Гродзинський М.Д., Зайцев В.М., Клименко Н.Ф., Колесник В.Ф., Куліш М.П., Ляшко С.І., Макара В.А., Радишевський Р.П., Слободяник М.С., Улітко А.Ф., Хиля В.П., Чурюмов К.І. Прощання з покійним відбудеться 7 липня 2010 року з 10 до 12 години у Великому конференц-залі НАН України (вул.Володимирська, 55). Поховання відбудеться на Байковому кладовищі. | |
| Прокоментувати матеріал та прочитати більше новин ви зможете на сайті прес-центру | |
