Новини

 

ЖИТТЯ В НАУЦІ ЯК ВОНО Є. Ганна Толстанова: «Академічна доброчесність в усіх аспектах наукової діяльності»

23.05.2020

ТОЛСТАНОВА ГАННА МИКОЛАЇВНА, закінчила з відзнакою у 2000 році біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, нині – доктор біологічних наук, професор, начальник НДЧ Університету та професор Інституту високих технологій. Автор понад 100 наукових праць, підготувала чотири кандидати біологічних наук. Голова Ради молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2014-2019 рр. Представник Британського фізіологічного товариства в Україні, спів керівник групи фундаментальної гастроентерологічної асоціації, редактор журналу Frontiers in Pharmacology, Лауреат державної премії України у галузі науки і техніки.

 

Якій проблематиці було присвячено Вашу першу наукову доповідь, і коли вона відбулася?

 

Перша наукова доповідь відбулася у 1998 році у мої студентські роки, коли, будучи студенткою четвертого курсу Університету, я взяла участь у Всесвітньому фармакологічному конгресі у Відні, Австрія. Доповідь було присвячено фізіологічним процесам регуляції шлункової секреції. Звісно, що така можливість для студента – це один із найбільших подарунків долі, який забезпечила науковий керівник – професор Тетяна Володимирівна Берегова, завжди їй вдячна.  Крім того, що мій перший виступ був під час наукового заходу світового рівня, на ньому відбулися незабутні зустрічі з видатними вченими, що вплинуло на мій науковий шлях. Йдеться про зустріч з професором Шанодором Сабо із Каліфорнійського університету (м. Ірвайн, США), якого я вважаю своїм ментором не лише у науці, а і в житті.

 

Яку наукову подію Вашого життя  Ви найчастіше згадуєте?

 

Чесно кажучи, хотілося сказати про народження моїх дітей, а потім – про народження нових кандидатів наук під моїм керівництвом, в окремих  випадках ці події відбувалися достатньо спряжено у часі. І в першому, і в другому випадку – це ті ж самі НОВІ наукові проєкти, над якими потрібно постійно працювати, читати наукову літературу, підвищувати свій теоретичний і практичний  рівень, перевіряти нові гіпотези,  радіти вдалим спробам і засмучуватися невдачам. Розуміння цього приходить згодом, не одразу.  Якщо дивитися ретроспективно і точково, найбільше я згадую отримання мого першого гранту на проведення наукових досліджень, що фінансувався за програмою фонду Цивільних досліджень розвитку США (CRDF). Це був 2008 рік, тогочасне написання наукових проєктів і отримання грантів було скоріш виключенням, а не правилом, ми не отримували достатньої інформаційної підтримки про всі ці можливості та механізми для їх реалізації. Той грант я згадую дуже часто  – це був мій перший досвід наукового керівництва проєктами, відповідно, перший досвід бюрократичної процедури його реалізації, ускладненої тим фактом, що в межах гранту потрібно було оформити відрядження до США, закупити реагенти, вчасно звітувати перед МОН України (звісно, що реалізація наукової  частини проєкту не викликала у мене занепокоєння). Це був дійсний виклик, проте я відчувала гордість і бажання діяти далі.   

 

Який жарт та з якої галузі знань Ви найбільше цитуєте?

Лабораторні щури наукових статей не читають, тож будемо ставити експеримент.

 

До життєпису якого відомого дослідника Ви апелюєте, коли наводите мотивуючий приклад для молодих учених?

 

Насамперед це життєпис фундатора теорії стресу Ганса Сельє, до речі, мала два наукових стажування у лабораторіях його учнів – професора Шандора Сабо (Sandor Szabo) і професора Іветти Таше (Yevette Tache). А також життєпис професора Юда Фолькмана (Judah Folkman) – автора теорії ролі ангіогенезу (ріст нових кровоносних судин) у розвитку ракових пухлин. Але найбільш цитований мною мотивуючий приклад – це факт із життя професора Беррі Маршалла  (Barry James Marshal), Нобелівського лауреата, який дістав цю найпрестижнішу премію за відкриття ролі бактерії Helicobacter pylori у патогенезі виразкової хвороби шлунку.   Дослідник випив культуральне середовище із живими бактеріями, для того щоб довести їх здатність викликати виразкову хворобу шлунку, після цього він вилікував себе антибіотиками. І в першому, і в другому випадку – це приклад сміливості вченого. Учений повинен бути  сміливим, сміливим для того, щоб іти  незвіданими шляхами, будучи в опозиції до загальноприйнятих наукових теорій, сміливим для того, щоб не боятися перевірити свою теорію, звичайно за умов надійного експериментального обґрунтування.  

 

Ваше наукове кредо.

Академічна доброчесність в усіх аспектах наукової діяльності.

 

Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О. І.

Пресцентр

Information and Computer Centre of University

© All rights reserved 1995-2024