БАБИШКІН
Олег Кіндратович
(1918-1991)

Випускник Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1941 р.), доктор філологічних наук, професор, літературний критик, кінознавець, член Спілок письменників і кінематографістів СРСР

Олег Кіндратович Бабишкін народився 4 листопада 1918 р. у м. Пе¬реяславі Полтавської губернії (нині м. Переяслав-Хмельницький Київської області), коли через це місто з глибокими й славними козацькими і духовними традиціями прокотилась революційна хвиля, руйнівна громадянська війна, а згодом - нещадною косою пройшла смертоносна примара голодомору.

Після закінчення восьми класів протягом 1933-1935 рр. працював робітником-швейником на 4-й взуттєвій фабриці у м. Києві, навчався на робітфаці, на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Олег Кіндратович належав до того покоління студентів, які в червні 1941-го разом із дипломами про вищу освіту одержали «призначення» на передову. Фронтовими дорогами Олег Бабишкін пройшов сотні кілометрів - від донських степів, через Україну до Угорщини й Австрії. Був поранений, куля ледве не зачепила серце, але вижив, вистояв, переміг. За бойові заслуги згодом був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома медалями «За відвагу», медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «35 років перемоги у Великій Вітчизняній війні».

З фронтів О. К. Бабишкін повернувся до Києва і починаючи з 1945 р. два десятиліття працював в Академії наук, — в Інституті літератури та видавництві «Українська Радянська Енциклопедія», де захистив спочатку кандидатську, а потім докторську дисертацію (1964). Головним опонентом на захисті його докторської був поет-академік Максим Рильський, який дуже високо оцінив наукову розвідку дисертанта про драматургію Лесі Українки. Творчість ви¬датної української поетеси найбільше цікавила О. К. Бабишкіна як літерату¬рознавця й дослідника, їй він присвятив десятки наукових праць і кілька книжок, серед яких вирізняється доробок зрілих літ (1971) «У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку».

В українській літературі не було й досі немає авторитетнішого та більш знаного лесезнавця, ніж Олег Бабишкін. І вже тільки цими дослідженнями він залишив глибокий слід у національній культурі. Але ж, крім видань про життя і творчість Лесі Українки, йому належать книжки про Ольгу Кобилянську, Юрія Яновського, Агатангела Кримського, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Миколу Вороного, Володимира Самійленка, велика кількість журнальних і газетних публікацій про інших майстрів слова.

Здавалося б, при такому доробку в нього були всі підстави претендувати на високі наукові пости і звання. Та за роки праці в літературному академічному інституті Олег Бабишкін вище посади наукового співробітни¬ка так і не піднявся. Він потрапив навіть під вогонь критики тогочасних «генералів» від літератури та деяких заздрісних, заповзятливих у «навуходоносорстві» колег. Приводи для звинувачень «знаходились» не тільки у творах Олега Бабишкіна, а й у його біографії. Пильні її дослідники виявили, що батька Олега Кіндратовича у тридцяті роки кілька разів арештовували. Отож на кар'єру в Академії наук годі було сподіватися.

Але і в ті часи він мужньо вистояв. Звільнившись «за власним бажанням» з видавництва «УРЕ», Олег Бабишкін перейшов на викладацьку роботу у рідний Київський університет ім. Т. Г. Шевченка. Прийшов він у стіни цього навчального закладу в 1965 р. уже будучи доктором філологічних наук. Працював в. о. професора кафедри теорії і практики радянської журналістики факультету журналістики, впродовж 1968-1988 рр. обіймав посади професора, завідувача кафедр історії журналістики, теорії і практики радянської преси, літератури і журналістики. Не уникнув Олег Кіндратович звинувачень на свою адресу в «націоналізмі» і в університетських стінах, особливо в часи всесвітнього успіху кінофільму «Тіні забутих предків» і гучної слави Гонча ревого «Собору» (Олег Бабишкін високо оцінював ці твори під час своїх лекцій на факультеті журналістики, і це відразу ставало відомо у відповідних інстанціях). Але ці наскоки прихованих і відвертих «доброзичливців» він зміг пережити, значною мірою завдяки підтримці сім'ї, добрим ангелом і берегинею якої стала його дружина Зінаїда Павлівна. Не в останню чергу - й завдяки душевній опорі, яку він знаходив серед студентів факультету журналістики. Крім історії літератури народів СРСР, О. К. Бабишкін читав ще на факультеті курс мистецтвознавства. Для цього йому довелося опанувати цілком нову для себе сферу наукових знань. І він не просто вивчив її, а й став у ній на рівень найавторитетніших знавців. З-під його пера виходять не менш глибокі, ніж до цього про літературу, книги-дослідження «Амвросій Бучма у кіно», «Українська література на екрані», «Кіномистецтво сьогодні», «Кінематограф сучасного Заходу», «Олександр Довженко» та низка інших.

Єдине, перед чим не вистояв Олег Кіндратович Бабишкін, — це його затяжна, тяжка, невиліковна хвороба. Але й її переносив він стоїчно й мужньо, до останнього дня не відкладаючи пера. Не стало Олега Кіндратовича 17 грудня 1991 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 140-141

Information and Computer Centre of University

© All rights reserved 1995-2017