Best traditions
of world education and science

Я щиро вітаю зі 165-річчям від дня заснування Київського університету його студентів, професорсько-викладацький склад, ветеранів, випускників різних років. Вітаю всіх своїх співгромадян, бо певен, що кожна віха в біографії цього вузу виходить далеко за його межі. Без Київського університету уявити Україну так само важко, як без Дніпра, Тарасової гори, як, зрештою, без самого великого Кобзаря, чиїм ім'ям освячені і старі, овіяні славою університетські стіни, і нові навчальні комплекси.

Від самої своєї появи у древньому місті він став яскравим віддзеркаленням усіх рис, якостей та особливостей цього типу навчальних закладів. Зі своєю, звичайно, специфікою. І, як багато його співбратів у землях далеких і близьких, відразу ж вийшов на перші ролі в суспільному житті.

І давнє, й недавнє минуле підводить нас до висновку, дуже важливого для оцінки значення університетів загалом і київського зокрема. Вони завжди були чутливим барометром, індикатором суспільних настроїв, сподівань та устремлінь. Але не тільки. Висока концентрація інтелектуального потенціалу, політичної активності людей, які постійно й нестримно, іноді навіть на рівні підсвідомості, жадали перемін, - усе це було передумовою того, що університети не просто йшли в авангарді суспільного поступу. Вони нерідко випереджали свій час, вступаючи у глибокі й нерозв'язні протиріччя з його реаліями. Це надавало неоціненного імпульсу ходу прогресу і водночас оберталося для багатьох особистими трагедіями, розтоптаними надіями та знівеченими долями. То вже не тільки історія. То вже, як недавно співалося, і наша з вами біографія.

Київський університет від дня свого народження був світочем пізнання, уособленням і середовищем неспокійної, загострено-допитливої думки. І цей його, як сказали б зараз, імідж, ця притягальна аура чудово гармоніювали з генетично властивою нашому народові жадобою знань.

З тих, хто вперше боязко переступав поріг цього храму науки, формувалися цілі покоління української інтелігенції. Інтелігенції, інтелектуальної еліти не за визначенням, а за своїм змістом, покликанням, за своєю глибинною сутністю.

Переважна більшість випускників була і залишилася такою незалежно від того, куди закидала їх доля - до висот академічної науки чи у скромну сільську школу. І якщо предметом національної гордості давно вже став знаний у світі рівень української науки та освіти, то в ньому матеріалізувався і творчий, фаховий, громадянський заряд, одержаний у стінах своєї альма-матер вихованцями Київського університету. Він знаходив вияв як у відданому служінні обраній справі, так і у відповідальності за Україну, її історичну долю.

Віддаючи належне прожитому і звершеному, мусимо пам'ятати, що попереду ще більша, ще складніша і відповідальніша робота. До неї зобов'язують завдання важливого, вирішального етапу творення держави, сьогодення і майбутнє освітньої системи, вітчизняної науки. До неї зобов'язує статус національного, яким Київський університет зведено у ранг флагмана української вищої школи. До неї зобов'язують широкі можливості і могутній ресурс вузу, масштаби його діяльності. Досить сказати, що тут працює більше третини від усієї чисельності професорів класичних університетів, а дипломи щороку одержують понад дві тисячі випускників.

На прикладі столичного університету маємо, я б сказав, потужний механізм поповнення і відтворення інтелектуального потенціалу нації. Наш спільний обов'язок - зберігати і примножувати локомотивну, провісницьку роль цього унікального осередку навчання, науки, духовного життя, підтримувати його творчий тонус, дух спрямованості у майбутнє.

Сьогодні ця проблема постає у доленосному, без перебільшення, аспекті: якими повинні бути і сам університет, і його вихованці - фахівці з вищою освітою, інтелігенти і громадяни у XXI столітті. Вона вже перейшла з теоретичних, відсторонених висот у цілком практичну площину. Іншими словами, йдеться про те, чим і як відповість колектив вузу-флагмана на виклики часу і у своїх власних вимірах, і у масштабах держави та суспільства. Цілком очевидно, що відповідь на це повинні дати й усі інші навчальні заклади - з урахуванням, звичайно, їхніх особливостей - і наша вища школа загалом.

Почну з визначальної функції всієї системи нашої освіти і її вершини - вищої. Це підготовка спеціалістів і вчених, яка вже зараз має максимально адаптуватися до умов та вимог наступного століття. Те, що воно буде ерою небувалого, небаченого досі науково-технологічного прогресу, ні в кого, гадаю, сумнівів уже не викликає. Причому прогресу такого, який докорінно змінюватиме не ту чи іншу сферу життя, а всі його сторони, аж до побуту та спілкування між людьми і народами.

Ми повинні виходити з того, що претендувати на гідне місце у такому світі зможуть лише високоосвічені нації з переважною інтелектуальною часткою в структурі валового національного продукту. Нації, здатні не лише засвоювати кращі надбання прогресу і жити за його законами, а й робити свій внесок у творення цих надбань. Інакше вони опиняться на узбіччі загальноцивілізаційних процесів і в кращому разі будуть пасивними споживачами чужої інтелектуальної продукції.

Вища освіта - це той фундамент, на якому будується держава. Її повинні мати 60-80 відсотків дорослого населення, а питома вага науковців - складати 2-5 відсотків від загальної чисельності жителів, тобто 5-10 відсотків від кількості працюючих. Не менш, а можливо, і більш важливий бік справи - якісний.

Мені вже не раз доводилося говорити, особливо останнім часом, про переваги університетської освіти і необхідність якомога повнішого їх використання. Вона, на мій погляд, якнайкращим чином співвідноситься з головним покликанням вищої школи - давати випускникам разом з володінням обраною професією достатнє знайомство з іншими галузями знань, широкий кругозір та ерудицію, міцні світоглядні засади. Тобто все те, що ми звикли розуміти як універсальну, фундаментальну підготовку.

Суспільство має право чекати від вищої школи підготовки саме таких кадрів з молоді, яка не обтяжена старими стереотипами і потенційно налаштована на оптимальну фахову та громадянську самореалізацію. Розумію, що все це говориться у нелегкі для країни і вищої школи часи. Але, по-перше, проблеми і труднощі не вічні. А по-друге, маємо чимало ознак відновлення в Україні престижності вищої освіти. Ви в цьому вже, мабуть, переконалися, проаналізувавши динаміку конкурсів на вступних іспитах. Якщо порівняти її з початком 90-х років, позитивні зрушення очевидні. І це при тому, що кількість вузів, а отже, і прийом до них збільшилися. Крім усього іншого, це наочний симптом і доказ нової переоцінки сучасною молоддю життєвих цінностей, стандартів та орієнтирів. Мене особливо радує зростання конкурсів на факультети, що готують фахівців для високотехнологічних галузей - хімічний, радіофізичний, кібернетики. Тобто пов'язані якраз з професіями, спрямованими у майбутнє. І це якнайкращим чином кореспондується з інноваційною моделлю розвитку, яка має утвердитися в Україні.

У більш широкому плані можна констатувати, що ми послідовно рухаємося до суспільства, де будуть у ціні й авторитеті знання, наука, висока фахова кваліфікація. І де посяде гідне місце інтелігенція - не просто як один із соціальних прошарків, а як активний фермент нації, рушій і каталізатор процесів, що наблизять нашу державу до передових позицій у цивілізованому світі.

Об'єднані під університетським стягом наукові сили можуть і повинні зробити вагомий внесок в узагальнення й осмислення теорії і практики перехідного для нашої держави та суспільства періоду. Це потрібно не тільки для констатації плюсів чи мінусів, а знову ж таки з прицілом на перспективу. Адже завдання наступного етапу на порядок складніші і масштабніші від тих, що вирішувалися у попередні роки.

Якщо досі ми займалися переважно демонтажем адміністративно-командної системи з запровадженням елементів ринкових відносин, то нині на порядок денний висувається незрівнянно важливіше і важче - вироблення та реалізація довготермінової стратегії. Такої стратегії, яка забезпечила б високі темпи та результативність будівництва нашої держави на засадах демократії і ринкової економіки. Що передбачає, крім усього іншого, прискорення і поглиблення не тільки економічних перетворень, а й таких же радикальних змін у соціально-політичній та морально-психологічній сферах.

Національний університет покликаний відігравати одну з чільних ролей у проведенні зовнішньополітичного курсу нашої держави - як у плані його формування, так і підготовки кадрів. Особливо з урахуванням жорстких і небезпечних реалій сучасного світу. Тут теж потрібні якісно нові, відповідальні підходи. Таких підходів чекають від київських науковців, колективів інших вузів, від усієї української вищої школи і науки не лише керівництво держави, а й усе суспільство. Думка вченого повинна важити не менше, ніж слово політика. Більше того, на неї мають постійно спиратися, з неї мають випливати слова, вчинки та дії політиків. Поза всяким сумнівом, активна участь вузів у цій роботі благотворно позначиться і на якості та ефективності навчально-виховного процесу. Бо, підкреслю ще раз, підготовка кадрів для нової України повинна тісно і жорстко пов'язуватися з життєвими реаліями та потребами.

В університетах мають генеруватися ідеї, принципи та параметри духовного, морального розвитку суспільства, закладатися світоглядні орієнтири, основи моделей соціальної поведінки та життєвих цінностей людини. Доробок Національного університету вагомий і в цій сфері.

Мені здаються також важливими його досвід і приклад у демократизації свого внутрішнього життя, розвитку самоврядних засад, прилучення студентської молоді до громадської діяльності…

Треба і надалі розвивати такі починання, підтримувати та поширювати реальні паростки вузівської демократії. Але - і гадаю, ви з цим погодитеся - при цьому важливо шукати той оптимум, ту золоту середину, які не дали б самоврядуванню переростати у різновид анархії або спосіб зведення рахунків, а політичній активності студентів та викладачів - абсолютизуватися на шкоду навчанню та всій діяльності вузу. Наголошувати на цьому доводиться і з тієї причини, що у нас не меншає політиків та політичних сил, які хотіли б бачити у студентській молоді піддатливий і легкозаймистий матеріал для використання у своїх кампаніях та акціях. Думаю, правильно роблять там, де діяльність партій та релігійних конфесій, інші політичні чинники виносяться за межі навчальних закладів. Студентам є до чого докладати зусиль в організації свого власного життя - побуту, дозвілля, занять спортом, клубній роботі. Не подумайте, що цим я хочу зачинити наше студентство у стінах вузів та гуртожитків, відсікти від дійсності з її бурхливими і далеко не завжди прогнозованими процесами та тенденціями. Навпаки, саме йому безпосередньо адресую такі слова. Вам, юні друзі, належить виводити нашу державу, суспільство на стовповий шлях прогресу і процвітання. Вам виправляти помилки та промахи своїх попередників і йти далі. І хоча за традицією в студентському середовищі продовжує бродити бунтівне, максималістське начало, ви повинні знати, що в Україні, як і у всьому неспокійному світі, є широкі можливості для діалогу та компромісу.

Потребує, по-перше, переосмислення сама роль університетів у житті країни. Усі вони, а насамперед, звичайно, Національний, мають стати своєрідними незалежними інтелектуально-освітніми центрами, які володіли б найновішою науковою, економічною, соціологічною та іншою інформацією і постійно оновлювали та підвищували рівень навчання.

Як вам відомо, за останні роки кількість університетів в Україні різко зросла - з 10 до майже 90. Це, безумовно, не може не радувати. Але водночас, і я наголошував на цьому вже не раз, процедура створення чи перейменування не може зводитися лише до зміни вивіски. Університет має бути університетом за самою своєю сутністю, без найменших скидок на молодість чи якісь інші обставини.

Головне завдання таких навчальних закладів - відтворення наукової, політичної, культурної, управлінської еліти. І воно повинне підкріплюватися особливим режимом фінансування. Зрівнялівка, як наслідок спрощених уявлень про демократію, не йде на користь справі.

Найбільш авторитетні наші університети з їхніми потужними науковими школами, принаймні ті з них, що мають статус національних, вправі розраховувати на більшу підтримку держави - як загалом, так і у плані заробітної плати професорсько-викладацького складу. У першу чергу, я в цьому переконаний, слід прийняти таке рішення стосовно Національного університету імені Тараса Шевченка, яке передбачало б особливий режим, умови його забезпечення та функціонування. До державних пріоритетів має бути віднесена і підтримка унікальних наукових та науково-учбових об'єктів вищої школи - обсерваторій, полігонів, лабораторій, бібліотек, музеїв.

По-друге, я маю намір ініціювати найближчим часом розробку, розгляд та прийняття програми "Студентство України", спрямовану на комплексне розв'язання проблем цієї категорії нашої молоді. Нам треба рішуче відмовитись від останніх рудиментів старої системи, яка намагалася перетворювати студентів на слухняних школярів, що сприймали б на віру ідеологічні догми та канони. Переконаний: тут, у цій залі, і майбутні лауреати найпрестижніших премій, і майбутні Президенти та члени Уряду України XXI століття. А для того, щоб такі прогнози збулися, треба допомогти сьогоднішнім студентам у максимальному розкритті їхніх здібностей та нахилів.

Ми зобов'язані, по-третє, забезпечувати рівні стартові можливості для здобуття безплатної вищої освіти. Забезпечувати всім без винятку. Жодна обдарована молода людина не повинна бути втрачена ні для суспільства, ні для самої себе. Поділ на багатих і бідних у сфері освіти, надання комусь необгрунтованих переваг - це принаймні аморально. Я буду всіляко сприяти запровадженню пільгового кредитування студентів, розвиткові та удосконаленню системи спонсорства з залученням до цього приватних осіб, суб'єктів господарювання, банків, регіональних установ та органів місцевого самоврядування.

Світовий досвід показує, що найефективнішими інвестиціями є вкладення в освіту. Студент, як найменш захищений член університетського співтовариства, потребує особливої уваги в усьому, що стосується охорони його здоров'я, забезпечення житлом, харчуванням, побутових і навчальних умов. Будемо робити все можливе, щоб молодь мала нормальне життя і можливості для навчання.

По-четверте, наша вища школа повинна якомога швидше інтегруватися у світовий освітній простір, надолужити згаяне за роки тоталітаризму та стагнації, прилучити українську молодь до багатства і різноманітності надбань світової науки, технології, культури. Я прийняв рішення про невідкладну розробку і реалізацію програми обміну студентами і молодими науковцями з іншими країнами, надання викладачам і студентам можливостей виходу в глобальні простори Інтернету.

Усвідомлюючи й відчуваючи всю гостроту проблем вітчизняної вищої школи і науки, я твердо вірю в їхній невичерпний потенціал, у зростання ролі і значення в житті суспільства. Ця моя віра і переконання ґрунтуються на спадкоємності й нерозривності багатих і славних традицій, на заходах, які вживаються і ще будуть вжиті у державі.

Їхня мета - концентрація виробничого та інтелектуального потенціалу держави на вирішенні найбільш гострих і невідкладних питань нашого розвитку, забезпечення ефективної влади і відповідальної політики, підкріплення здорового прагматизму набутим досвідом.

Я хотів би бачити вищу школу України постійним і активним учасником цієї доленосної роботи. Хотів би бачити у нашій інтелігенції усвідомлення своєї історичної ролі, покликання та обов'язку. Не ходіння у народ, а висока і постійна відповідальність за свої слова та дії, за їхній суспільний резонанс та наслідки - ось що має бути сьогодні визначальним для цієї численної і важливої верстви нашого народу.

Будьмо ж гідними і послідовними у вірі в Україну, її призначення. Вірі в те, що консолідованому суспільству під силу не тільки подолання тяжкої тривалої кризи, а й вихід на траєкторію сталого піднесення.

Одним з важливих чинників та компонентів громадянської злагоди і політичного консенсусу має стати саме освіта. Адже коли йдеться про майбутнє наших дітей, про їхні знання, розум, моральність, повинні відходити на другий план усі незгоди та розбіжності. Гадаю, що праві і ліві, ліберали і консерватори, комуністи і націоналісти - усі бажають своїм дітям тільки добра, широких життєвих обріїв. І це одна з платформ, на яких ми можемо і повинні об'єднатися в ім'я такої великої святої справи.

Бажаю колективу Національного університету, всій вузівській громадськості України щастя, здоров'я, свіжого вітру у життєві вітрила. Завершити ж своє вітальне звернення до вас хочу словами Івана Франка: