Новини

 

Пам’ятаємо…

18.05.2016
18 травня 2016 року мало б виповнитись 90 років Маргариті Олександрівні Карпенко – визначному мовознавцю, доктору філологічних наук, заслуженому професору Університету, заслуженому працівнику вищої школи України, Почесному голові Ради ветеранів війни і праці та голові Ради старійшин Університету.

21 травня минає 3 роки її світлої пам'яті…

Усе педагогічне й наукове життя Маргарити Олександрівни було присвячене Київському університету. З 1944 року – студентка, активний учасник повоєнної відбудови, з 1949 – перший в Україні викладач російської мови як іноземної, з 1958 – доцент, з 1974 – професор, тричі обиралась завідувачем кафедри російської мови (1977 – 1991). З 2001 до 2013 року – провідний науковий співробітник, професор Інституту філології.

Прекрасна підготовка, творча обдарованість і виняткова працездатність дозволили їй сказати вагоме слово в російському, українському, східнослов'янському мовознавстві, лінгводидактиці, соціолінгвістиці, лінгвокультурології, теорії художньої мови. Автор понад 250 науково-методичних праць українською, російською, німецькою, французькою мовами, які достойно поповнили сучасну філологічну скарбницю. Організатор і активний учасник багатьох наукових конференцій, конгресів, наукових програм, зокрема ЮНЕСКО. Понад 20 років була співголовою Оргкомітету Міжнародної наукової конференції "Мова і культура".

Карпенко М. О. дала путівку в життя багатьом поколінням філологів. Практично всі викладачі кафедри російської мови Університету – її вихованці. Маргарита Олександрівна часто любила повторювати: «Ви не просто русисти, ви українські русисти». І це була незмінна позиція українського патріота.

Керівник наукової школи, майстерний педагог, виважений аналітик, талановитий вчений, вона дбала про кожного студента, кожного співробітника, знала всі тонкощі його життєвих обставин. Наукову вимогливість поєднувала з доброзичливістю, з умінням бачити і відзначати нове та перспективне в роботі. Надавала консультації усім, хто до неї звертався, годинами могла розвивати ідеї, і науковець-початківець отримував не лише тему, а був сповнений надією, що у нього все вийде. Вражала чіткість і логічність побудови матеріалу, оригінальний підхід до його інтерпретації і доступність викладу. «Вольова, максимально організована, зразок безкомпромісного підходу до вирішення найрізноманітніших проблем, людяна, чарівна – справжня Леді в науці та в житті», – так про неї говорили її учні.

Маючи велике серце, сповнене любові, вона йшла до людей, до їхніх проблем, завжди знаходила час вислухати й допомогти. Недаремно останні роки свого життя Маргарита Олександрівна присвятила роботі в Раді ветеранів і протягом 10 років очолювала її. Учасник Другої світової війни, вдова учасника бойових дій, вона як ніхто розуміла проблеми тих, хто наближав Перемогу в страшні роки, хто все життя працював, а, вийшовши на пенсію, потребує особливої уваги.

Уявити неможливо, скільком людям вона допомогла. Чимало ветеранів і досі відчувають і зберігають у душі тепло від спілкування з нею, згадують її настанови та продовжують започатковані нею добрі справи.

Схиляємося перед інтелектом глибокого дослідника й організатора науки, а водночас – перед добротою і людяністю, відкритою душею й мудрістю.

Вічна пам'ять про неї не згасне…

Ректорат, Профком,
Інститут філології,
Рада ветеранів Університету


Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024