Новини

 

Новини поетичної ниви

10.09.2014
У видавництві «Видавничий дім Дмитра Бураго» щойно побачила світ нова збірка перекладів японської поезії докторафілол. наук, проф., завідувача кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Івана Петровича Бондаренка«НЕПРИКАЯНІ ДУШІ: Антологія поезії японських мандрівних поетів – дзен-буддистів (XII-XX ст.)»(Переклад з яп., передмова та коментарі І.П. Бондаренка. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. – 660 с. /35 ілюстрацій/).




Увазі вітчизняних шанувальників японської поезії пропонується двомовна антологія кращих творів японських мандрівних поетів – дзен-буддистів. До складу антології увійшли вірші таких неперевер-шених майстрів поетичного слова XII-XX ст., як Сайґьо (1118-1190), Доґен (1200-1253), ІккюСодзюн (1394-1411), ІїоСоґі (1421- 1502), Сьохаку (1443-1527), Сотьо (1448-1532), БанкейЙотаку (1622-1693), МацуоБасьо (1644-1694), ХатторіРансецу (1654-1707), Кікаку (1661-1707), ХакуінЕкаку (1686-1768), Рьокан (1758-1831), ТатібанаАкемі (1812-1868), ТанедаСантока (1882- 1940), ОдзакіХосай (1885-1926). Усі вони, за винятком Сайґьо, який жив ще до появи на теренах Японії дзен-буддизму, проте світогляд і спосіб життя якого повністю відповідали засадам цього напряму в буддизмі, були щирими послідовниками дзен-буддійського віровчення, яке впливало і продовжує впливати майже на всі сфери життя мешканців Країни Вранішнього Сонця.

Японський варіант дзен-буддизму, засновниками якого були Ейсай (1141-1215) і Доґен (1200-1253), сприяв новому якісному піднесенню японської поезії, додавши їй неперевершено проникливої філософічності, особливої буддійської естетики та ліризму. Сприймати цю витончену поезію, яка зазвичай має глибокий сугестивний підтекст, іноді дуже складно, оскільки ґрунтується вона на засадах, відмінних від традиційної європейської (християнської) системи цінностей та моралі. Але той, хто зможе подолати певний психологічний і цивілізаційний бар’єр, отримає від знайомства з нею справжню насолоду. Наводимо лише декілька прикладів із майже 2 000 віршів у складі цієї антології:
***
Чомусь завжди,
Як осінь на порозі,
Незрозумілий, таємничий сум
Людські серця
Охоплює невдовзі.
(西行法師 – Сайґьо-хосі, “Сінкокін-вака-сю”, № 367)

***
Цей тлінний світ –
Немов росинки крапля,
Що, місяць віддзеркаливши,
Тремтить
І падає нарешті з дзьоба чаплі.
(道元 – Доґен)

***
Душа людини!
Як опишеш душу?
Бракує слів...
Вона – мов вітру шум
У кронах сосен на малюнку тушшю.
(一休宗純 – Іккю Содзюн)

***
Вода насниться,
Як відчую спрагу.
Замерзну –
Сняться одяг і пості́ль… –
Така моєї долі перевага!
(一休宗純 – Іккю Содзюн)
***
Поспав – встаєш,
Поїв – нужду справляєш...
Життя – мов коловерть!
Коротка мить –
І вже кінчину власну зустрічаєш.
(一休宗純 – Іккю Содзюн)

***
В думках минуле раптом пронесеться,
Мов сон вчорашній,
Схожий на туман…
Та зрештою ти усвідомиш серцем,
Що все на світі і сам світ – обман!
(盤珪永琢 – Банкей Йотаку)

***
Траплялося,
Що й хризантеми цвіт, политий оцтом,
Правив за закуску.
(松尾芭蕉 – Мацуо Басьо)

***
З якою обережністю бере
До рук своїх
Бездітна жінка ляльку!
(嵐雪 – Рансецу)

***
Помилуватись на вишневий квіт
Услід за матір’ю
Сліпий плететься хлопчик.
(其角 – Кікаку)

***
Живу у лісі
В хижці з трав та віття,
Де з року в рік плюща все довші коси,
Людських турбот не знаючи...
Лиш вітер
Спів лісорубів іноді доносить.
Латаю вдень стару чернечу свиту,
Вночі вірші́читаю просто неба...
І всім завжди кажу,
Що в цьому світі
Для щастя людям небагато треба.
(良寛 – Рьокан)

***
Яка це радість! –
Попри вічні злидні
Накрити стіл
І друзів запросить,
Повторюючи:«Їжте-пийте, рідні!»
(橘曙覧 – Татібана Акемі)

***
Про декаданс
Судачимо в кафе...
Над столиками пурхає метелик.
(種田山頭火 – Танеда Сантока)

***
Увечері і вранці
Дзвонів дзвін
Акомпанує пісні вітру в соснах.
(種田山頭火 – Танеда Сантока)

***
Плететься спереду
Мій вигляд зі спини.
Осіння мряка!
(種田山頭火 – Танеда Сантока)

***
В бурхливе море ноги простягну –
Кінець мандрівки
І початок мандрів.
(種田山頭火 – Танеда Сантока)

***
Чудовий шлях
До гарної будівлі –
До крематорію!
(種田山頭火 – Танеда Сантока)

***
До мене раптом
З сутінків вечірніх
Горобчик одноногий завітав.
(尾崎放哉 – Одзакі Хосай)

***
Щоразу,
Як відром черпаю воду,
Тривожу тінь плакучої верби.
(尾崎放哉 – Одзакі Хосай)

***
Стола письмового
Висовую шухляди
І знову в порожнечу їх дивлюсь.
(尾崎放哉 – Одзакі Хосай)

***
За тупотінням лапок
По татамі
Знайомого горобчика пізнав.
(尾崎放哉 – Одзакі Хосай)

***
Чарує очі
Велич димаря
Над крематорієм.
(尾崎放哉 – Одзакі Хосай)


Прес-центр
Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024