Новини

До 200-річного ювілею з дня народження Тараса Шевченка телерадіоканал «Культура» спільно з Київським університетом імені Тараса Шевченка розпочинає відеоцикл культурологічних програм «Незнаний Шевченко». У рамках проекту лекції з шевченкознавчої тематики читатимуть відомі літературознавці. 11 листопада у стінах Інституту філології відбулася зустріч з першим гостем програми – Євгеном Сверстюком.

«Я йшов до Шевченка дуже довго – починаючи з дитячих років. І кожен раз йшов як до невідомого», – почав розмову письменник, філософ Євген Сверстюк.Він приніс декілька книжок, що були табуйовані в Радянському Союзі. Всупереч заборонам ці видання були й залишаються безцінним джерелом правдивої інформації про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка – генія, з постаті якого не раз намагалися зробити ідола, кумира, надягаючи на неї різні псевдополітичні та псевдокультурні маски. Такою книжкою насамперед є «Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901)О.Кониського. «Тут все писано теплими руками», – наголосив Євген Олександрович на тому, що автор писав працю по гарячих слідах, відвідуючи всі місця, де не так давно ступала нога Кобзаря. «Я відкрив для себе Кирилівку – справжній рай на землі. Це місце має особливу творчу властивість… Якусь особливу силу випромінює ця земля», – признався лектор. Наступні видання – це «Щоденник» і «Листування» Т. Шевченка (1927–1928) під редакцією акад. С.Єфремова, вміщені у ІІІ і IV томах із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Цінність праці полягає вінформативних і всеохоплюючих примітках і коментарях до зазначеного матеріалу, що належать провідним шевченкознавцям– С.Єфремову та О.Новицькому. Безперечно вартісною є узагальнююча попередні розвідки і дослідження праця П.Жури «Труди і дні Кобзаря» (1996), в якій автор подав літопис життя Тараса Шевченка за днями. До цієї ж підбірки книжок належить і праця самого Євгена Сверстюка «Шевченко понад часом» (2011), за один із есеїв якої письменника колись судили.
Після огляду видань Євген Сверстюк повернувся до теми непрочитаного донині Тараса Шевченка. Однією з її причин є таємничість, якою оповита геніальна постать письменника. В цьому контексті насампередвиникає питання про те, як людина, навіть дуже талановита, змогла написати надскладний вірш «Реве та стогне Дніпр широкий…» у юнацькі 23 роки, а створити геніальну збірку «Козар» – у 26? Тоді, коли Шевченкоще не був визнаний широкою громадськістю і його не називали Пророком, Пантелеймон Куліш вже бачив «неземне випромінювання» навколо молодого поета й художника.
«Шевченків аристократизм йшов високо над тодішніми цінностями. Його геній жив духовними проблемами, не залежними від обставин часу», – прокоментував Євген Сверстюк закиди, буцімто Шевченко писав памфлети і сатири на тодішню владу. В поемі «Сон», переконаний Євген Олександрович, не йдеться про те, щоб карикатурно показати і висміяти конкретного самодержця – мова про «країну, яка не може прийняти духу істинного, бо це ідольська країна». Вся розгадка ховається у біблійному епіграфі, якими сповнена творчість Шевченка. Тому, вважає дослідник, Шевченка ніколи не можна читати поверхово – це й призвело до створення численних примітивізованих масок письменника.
Ще однією таємницею генія Шевченка є численні антиномії, що проходять крізь усі тексти поета. Одна із них – ставлення до свого дитинства, до часу й місця, в якому воно проходило. З одного боку, ненависть до кріпацтва, насильства, сваволі панів, які письменник встиг гостро відчути з самого дитинства, з іншого боку – перманентне бажання повернути минуле, промінявши на нього теперішнє (коли Шевченко вже був визнаним художником).
Наступною таємницею Євген Сверстюк вважає те, «яким чином Шевченко все, що написав, виніс з самого життя»? Адже він жив в Україні лише до 14 років, а протягом життя – ще три. Тоді як творчість письменника наскрізь пронизана образомбатьківщини, її культурою, традиціями, історією. «Це дається як голос звисока. Він виніс з дитинства більше, ніж вмістилося в «Кобзарі», – переконаний Євген Олександрович. Цей самий феномен заявлений і у Гоголя. Проте, на відміну від останнього, Шевченку з дитинства властива природня релігійність. У вірші-сповіді «Мені тринадцятий минало…» ми бачимо хлопчика, який пасе овець і молиться Богові – це одна з найглибших таємниць постаті Тараса Шевченка, яку митець винісіз дитинства.
Оповитим таїною є стан душі Тараса Шевченка після поверненняіз заслання. «Зазвичай людина, яка виходить з полону, розгублена, дезорієнтована», – зазначає Євген Сверстюк. Однак із записів у «Щоденнику» Шевченка ми бачимо повну протилежність цим стереотипам – він пише про те, що репресії не змогли вплинути на його життя. Відправившись на заслання у 33 роки й повернувшись у 43 – письменник залишився молодим душею, якої не торкнулися життєві буревії. Хоча якщо порівнювати умови відбування ув’язнення у царських казармах і радянських концтаборах, то, переконаний з власного досвіду Євген Сверстюк, перше – нестерпніше. Адже якщо в силу політичних обставин на Соловках збиралося інтелігентне, освічене середовище, дозволялося писати листи, спокійно працювати, то в царських казармах, куди заслали Шевченка, було заборонено все – писати, малювати, спілкуватися з іншими, а ще – суцільна принизлива щоденна муштра. Важко було в такому пеклі не втратити себе.
Й нарешті чи не найбільшою загадкою Тараса Шевченка стало його «друге життя». «Я не знаю жодного письменника, який би після перепоховання став апостолом, пророком, з могили якого зробили б культ, пам’ятникиякому б поставили в усіхкраїнахсвіту», – зізнався Євген Сверстюк. Після десятиліть заборон, накладених на ім’я Шевченка, його «Заповіт» виконали дві країни, дозволивши Слову поета жити своїм життям.
Насамкінець короткий анонс про наступні зустрічі зробили лектори проекту – викладачі Інституту філології д.філол.н., проф. Юрій Ковалів, д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко та доц. Світлана Задорожна.






Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов, прес-центр Інституту філології