Новини

Розмова про Слово, поезію й пам\'ять не потребуєособливих приводів. Доказом цього є зустріч з українським громадським діячем, розповсюджувачем самвидаву, членом Української Гельсінської Групи, політв’язнем, публіцистом, істориком дисидентського руху – Василем Овсієнком, що відбулася 10 квітня в рамках Літературної студії імені Максима Рильського в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка.



Ім’я Василя Овсієнка не настільки відоме, як інших політв’язнів Української Гельсінської групи. Проте саме йому випала доля стати соратником великого поета України – Василя Стуса. Про тяжкі умови «прямостояння» у часи «покосів» української інтелігенції пан Василь розповів філологам у проекції на власне та Стусове життя.

«Моя книга про Стуса «Світло людей» має символічну назву. Василь був тим світильником, який горів у пітьмі. Він писав сповідальні вірші, перебуваючи у карцері, і при цьому не втрачав духовності. Він завжди залишався собою, – розповідав пан Василь, пояснюючи філософію режиму. – У ті часи покаяння в антирадянських гріхах давало свободу арештантам, проте у Стусовому колі таких людей не було. Пригадую, повернувся Стус з Коломиї, а більшість учасників Гельсінської групи – Олекса Тихий, Левко Лук’яненко, Ігор Калинець та інші були заарештовані. От тоді Василь Стус вирішив вступити до цієї групи. Знову почалися звинувачення і арешти…».

Василь Овсієнко розповів студентам про умови життя у концтаборах, про те, як шукали у кожного в’язня вірші Василя Стуса: «Пригадую, як Михайло Хейфец запропонував мені вивчити вірші Стуса напам\'ять, мовляв, «з пам’яті не вишкребуть». Я дещо вчив, але нині шкодую, що не запам’ятав кілька верлібрів з «Палімпсестів», бо у мене боліло серце і я не встигав виконувати норму».

Василь Овсієнко, який був однокамерником Василя Стуса, розповів студентам багато трагічного і драматичного про «українського світоча», адже знав його і переживав з ним разом поетові духовні перепади, яскраво відчутні у його творчості: «Важкі, як камені, образи. Держава тьми, страх і водночас боротьба з ним, нестерпна рідна чужина – це все присутнє у стражденних віршахВасиля Стуса, що виринали з глибини душі …».

Насамкінець Василь Овсієнко подарував усім слухачам роздруковані вірші Стуса та закликав вивчати їх напам’ять.



Олександра Касьянова,

Фото: Валерій Попов,

прес-центр Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка