Новини

Марія СЕМЕНЧЕНКО, газета «День»


П’ять рекомендацій від ректора
Леонід ГУБЕРСЬКИЙ: «Сьогодні ми досягли такого рівня розвитку науки і суспільства, коли маємо думати не так про збільшення кількості студентів, як про якість підготовки фахівця»

Кореспондент «Дня» зустрілася з ректором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Героєм України, доктором філософських наук, академіком Національної академії наук України Леонідом Губерським, щоб підбити підсумки вступної кампанії, знайти проблемні місця в системі організації вітчизняної вищої школи та як їх можна й потрібно позбутися.

ПРОХІДНИЙ БАЛ І КІЛЬКІСТЬ ВИШІВ

— Леоніде Васильовичу, як би ви оцінили цьогорічну вступну кампанію? Які зробили висновки, чим вона відрізнялася від минулорічної і що потрібно ще доопрацювати?

— Я говоритиму про наш університет. По-перше, цього року було вдвічі більше заяв від абітурієнтів. Якщо минулого року від тих, хто вступає на бакалавра, спеціаліста чи магістра, було 22,5 тисячі заяв, то цього року — понад 45 тисяч. Ми передбачали, що буде значно більше вступників до університету, але такої кількості не сподівалися. Проте добре підготувалися організаційно, що дало нам змогу уникнути черг, налагодити роботу всіх факультетських відбірних комісій і створити людям зручні умови для надання документів. До цієї кампанії ми залучили понад 800 працівників університету. Приймання документів здійснювалося і через Єдину державну електронну базу з питань освіти, і через власну електронну систему. У нас не було жодного випадку, щоби ми призупинили нашу роботу з абітурієнтами. Також ми щоденно розміщували на сайті та дошках оголошень приймальної комісії рейтингові списки й усю необхідну для абітурієнта інформацію.

— Цього року прохідний бал з профільної дисципліни підвищили до 140. Не всі позитивно оцінили такий крок. З одного боку, високий бал гарантує, що в університет потраплять справді найкращі, а з іншого — звужує доступ до авторитетних вишів абітурієнтів із регіонів, які об’єктивно не можуть отримати досить високого рівня освіти...

— Сьогодні ми досягли такого рівня розвитку науки і суспільства, коли повинні думати не стільки про збільшення кількості студентів, скільки про якість підготовки фахівця. Що таке 124 бали? Це мінімальний бал, який дає випускникові право подавати документи до вишу. Не можуть усі абітурієнти мати однаковий рівень підготовки. До вишів четвертого рівня акредитації — національних, класичних, провідних — ідуть діти з найвищим рівнем підготовки, бо знають, що там серйозніші вимоги до освіти.

Сьогодні на перший план виходить якість освіти, а не масовість у вищій школі. Тому підвищити мінімальний бал із профільних предметів запропонували саме ректори провідних університетів, і цю пропозицію підтримала Спілка ректорів вищих навчальних закладів, яку я очолюю. Як свідчить аналіз статистики останніх років, 140 та вище балів має 75 — 80% осіб із числа тих, які проходять ЗНО. Отже, саме для такої категорії вступників відкритий доступ на навчання за програмою бакалавра. Решта 20 — 25% має змогу вступити до технікумів, коледжів, щоб здобути кваліфікацію молодшого спеціаліста, а потім, за бажання, продовжити навчання в університетах і за два чи два з половиною року здобути кваліфікацію бакалавра, в тому числі за держзамовленням, що його доводить виш протягом останніх двох років.

У нашому університеті ми вже третій рік із профільної дисципліни виставляємо бал, не нижчий 140. На деяких спеціальностях прохідний бал із профільного предмета — 150 — 170, але кількість абітурієнтів не зменшується.

Тепер щодо обмеження доступу випускників периферійних шкіл до провідних університетів. Наведу статистику: останні два роки в нашому університеті найвищі бали в сертифікатах демонструють випускники саме регіональних шкіл. Коли почала діяти тестова система, то припинилися розмови про корупцію у вищій школі. Ми сподіваємося, що ці бали відповідають рівню знань випускника школи. Тому вже після першої сесії ми проводимо контрольні замірювання та порівнюємо височенні бали в сертифікатах із результатами першої сесії. І часто вони не дають підстав для оптимізму.

Потрібно ставити питання не про те, наскільки цей бал обмежує доступ випускників із регіонів до центральних вишів, а наскільки об’єктивно оцінюються знання випускників центрами тестування й у школі. ЗМІ чомусь несхвально поставилися до нашої ініціативи враховувати середній бал атестата. Можна скільки завгодно говорити, що в школі — корупція, а медалі видають незаслужено, але тоді перевіряйте школи, де велика кількість медалістів: чи діти в цій школі справді дуже підготовлені, чи це корупція. Я не рекомендував би однобоко підходити до цієї проблеми. Не брати до уваги випускника школи, який навчався на «відмінно» та отримав медаль, — це було б неправильно. Не дивно, що після першої сесії відраховуються студенти, які не «тягнуть» навчання.

Ще одна проблема державного рівня. Ніде у світі чи принаймні в Європі немає такої кількості університетів на таку кількість населення, як у нас — 345. Варто проаналізувати статистику цьогорічної вступної кампанії: 90% абітурієнтів подало документи лише до 50 вишів. А де ж решта? В деяких приватних і державних вишах — лише по кілька десятків заяв, а то й менше. Така, якщо можна сказати, система лише шкодить якості підготовки фахівця. Очевидно, що сьогодні вступну кампанію можуть забезпечити 40 — 50 українських вишів.

ДЕРЖЗАМОВЛЕННЯ

— Сьогодні і в уряді, і в суспільстві активно говорять про необхідність реформування системи держзамовлення у вишах. Яка ваша думка із цього приводу? Що і як потрібно змінити?

— Сьогодні деякі спеціальності, такі як правознавство, економіка, міжнародні відносини, набули особливого поширення. Цей попит призвів до того, що багато непрофільних університетів повідкривали й у себе ці спеціальності. Хоч потрібно зауважити, що загалом державне замовлення врегульоване і формується з урахуванням потреб. Водночас ринок праці наповнюється переважно випускниками приватних вишів, де ці спеціальності найбільше поширені. Мабуть, кількість випускників за спеціальностями, ринок із яких перенасичений, потрібно регулювати не лише державним замовленням, а й ліцензованим обсягом.

Більше того, у нас багато людей, які мають дипломи юриста, економіста, міжнародника, але не вистачає справжніх фахівців.






Слід зосередитися на якісній підготовці таких фахівців у багатолітніх наукових школах із досвідом. Узяти п’ять докторів наук з тієї чи іншої спеціальності й десять доцентів — це ще не забезпечує якісної підготовки фахівців. Школа формується десятиліттями, а те, що ми маємо сьогодні, — не витримує жодної критики. Тому державне замовлення треба формувати по-новому, і Міністерство освіти вже робить перші кроки в цьому напрямку. Потрібно збільшувати кількість бюджетних місць на спеціальності, які сьогодні конче необхідні державі. Цього року, наприклад, на технічні спеціальності збільшилася кількість держзамовлення. Інша річ, що не надто зросла кількість охочих вступити на них. Потрібно популяризувати ці спеціальності, створювати умови для навчання, для майбутньої роботи випускникам цих спеціальностей, бо без цього економіка не запрацює — без металургів, машинобудівників, судно- та авіабудівників тощо. А що ж до так званих популярних спеціальностей, то тут треба діяти обережніше й оптимізувати державне замовлення на ті спеціальності, які не є пріоритетними для держави сьогодні.

— Мінекономіки розробило законопроект, в якому пропонує щорічно розробляти прогноз на державне замовлення, зважаючи на пропозиції від державних замовників, федерації профспілок і національного представника роботодавців...

— На часі внесення суттєвих, принципових змін до самої ідеології формування державного замовлення та його розподілу. Сьогодні виш формально дає свої пропозиції щодо кожної спеціальності, усе це об’єднується, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту аналізує, вносить корективи й передає в Мінекономіки. Система потребує вдосконалення — потрібно більш виважено підходити до потреб економіки та розвитку суспільства загалом.

У нас раніше були державне замовлення, державне фінансування і державний розподіл. Сьогодні ж ми дійшли до того, що не знаємо, скільки державі потрібно юристів, економістів, металургів. В ідеалі до Мінекономіки мають надійти заявки від усіх галузей нашого господарського комплексу. Скажімо, Міністерство енергетики потребує на п’ятирічку певну кількість фахівців із конкретних напрямків та подає заявку в Мінекономіки. Мінекономіки вивчає ситуацію, що через п’ять років потрібно випустити, скажімо, десять тисяч фахівців, яким будуть гарантовані робочі місця.

Викликає подив, коли держава дала замовлення, за свої кошти підготувала фахівця, а він після закінчення навчального закладу не йде працювати в цей сектор. Тобто ми невпинно наближаємося до цільової підготовки. Цього року в нас було всього шість заяв на цільову підготовку на дві з половиною тисячі місць державного замовлення за програмою бакалавра. Отже, що відповідним міністерствам і відомствам не потрібні фахівці? Якщо це стосується підготовки юристів, то Міністерство юстиції має знати, скільки через п’ять років буде потрібно юристів для державного сектору. А є ж ще сектор приватний.

Сьогодні приватний сектор бачить, що кількість випускників за кошти держави надзвичайно висока, державної роботи для них немає, і вони йдуть працювати у приватний сектор. Таким чином, приватний сектор, не вклавши ні копійки, отримує фахівця даром. А скажімо, в одного студента спеціальності «міжнародний бізнес» держава вкладає за шість років десь 30 — 40 тисяч доларів... Це дуже накладний для держави шлях.

Ці питання обговорюються в колах різних вишів та колах роботодавців уже не один рік. Тому Мінекономіки з участю Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Спілки ректорів, організацій роботодавців та багатьох центральних органів виконавчої влади розробило проект закону щодо формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів, який передбачається, наскільки мені відомо, розглянути Верховною Радою у вересні місяці. Основна ідея цього законопроекту — формування обсягу держзамовлення з огляду на прогнозовані потреби ринку праці та розміщення його у вишах на конкурсних засадах. Важливо, щоб серед критеріїв щодо його розміщення було взято до уваги популярність вишу серед вступників.

При цьому доречно зауважити, що державне замовлення виконує не лише функцію забезпечення галузей економіки відповідними кадрами, а й не менш важливу — підвищення освітнього рівня населення. На сьогодні вищу освіту в Україні має понад 28%, тоді як у країнах Європи цей показник становить 40 — 50%, в окремих країнах Східної Азії — 70 — 80%. Так чи інакше, нам необхідно балансувати цими підходами.

Я переконаний, що ухвалення зазначеного законопроекту матиме позитивні наслідки не лише кількісного, а й якісного характеру, насамперед в урегулюванні питання упорядкування мережі університетів.

ГРАНТИ

— У світі майже немає практики держзамовлення, натомість активно впроваджена система грантів — соціальних, навчальних та ін. Наскільки реально запровадити таку систему в Україні, і чому вона досі у нас не поширена?

— Сьогодні в Україні робляться певні кроки в цьому напрямку: пропонується низка стипендій — соціальних, за успіхи в навчанні, для обдарованих тощо. Кабмін щороку виділяє спеціальні кошти на державні гранти 100 студентам, 100 аспірантам і 100 викладачам для поїздки на навчання за кордон. Наші студенти успішно користуються системою грантів інших держав. Є приватні особи та компанії, що вкладають гроші. Це прогресивна система, яку треба підтримувати, бо це дуже потужний стимул для навчання.

— Яким чином можна заохотити український бізнес інвестувати в освіту?

— Потрібно, щоб потужні приватні компанії та фонди підтримували освіту і науку в державі, як це є у світі. У деяких пострадянських країнах це вже робиться. У нас же така практика не набула популярності з різних причин, у тому числі через те, що тривалий час ці капітали не були легалізовані. Також в Україні обкладаються податками благодійні внески, меценатство. Потрібно створити систему стимулювання, і люди вкладатимуть.

ПІЛЬГОВИКИ

— Наскільки сьогодні назріла необхідність реформувати систему пільговиків? На думку експертів, ця система загалом знижує фаховий рівень випускників, адже при вступі зважають на пільгу, а не рівень знань...

— Це дуже важливе питання, до якого слід ставитися делікатно й акуратно. Висловлюючи загальносуспільне співчуття, свого часу Верховна Рада України ухвалила низку законів про позаконкурсний вступ пільговиків: дітей-сиріт, інвалідів, чорнобильців, дітей загиблих військовослужбовців, дітей шахтарів та інших категорій. На жаль, таких осіб у суспільстві дуже багато. На прикладі нашого університету скажу: план приймання за програмою бакалавра на бюджетну форму навчання становить 2381, а заяв від пільговиків надійшло 1268. Тобто пільгові категорії абітурієнтів претендували більш як на половину бюджетних місць за позаконкурсним вступом. Із якими балами були ці люди? З різними, але, як правило, нижчими, ніж у тих, хто не належав до категорії пільговиків. Через те кілька років тому було запроваджено таку систему: до 25% місць державного замовлення виділяти для цієї категорії дітей. Ми давали квоту на кожному факультеті від 10 до 25%. Серед пільговиків також був свій рейтинг. На юридичному факультеті на 125 місць державного замовлення подали документи 123 пільговики. Якби ми взяли всіх, що нам сказали б інші діти? Це створює соціальне напруження і нездорові явища в суспільстві. Ми встановили квоту 25%. І от із цих 123 пільговиків прийняли 23 особи, і ще 102 місця залишилося для інших вступників.

У суспільстві дедалі більше говорять, що в університет людина повинна вступати за своїми знаннями, а не за пільгами. Тут потрібні інші гарантії соціальної підтримки. Ти вступаєш за рівнем знань, але, будучи студентом, користуєшся підтримкою держави — тими ж грантами, стипендіями. Потрібно допомагати людині з проживанням, лікуванням, придбанням підручників тощо, але вже тоді, коли людина за своїми знаннями вступила в той чи інший виш. Якщо ми говоримо про справедливий та рівний доступ до освіти для всіх, то іншого шляху я не бачу. Потрібно рухатися вперед і включатися в ті системи, які нині існують у світі. Можливо, навіть для деяких категорій осіб, які не змогли за певних обставин здобути якісну середню освіту, відновити восьми-дев’ятимісячні підготовчі відділення із забезпеченням державного фінансування, але з наступним проходженням ЗНО та участю нарівні з усіма в конкурсному доборі до вишу.

— Нещодавно ЗМІ писали про два скандали, пов’язані з вашим університетом. Зокрема, про ситуацію, що склалася під час вступу на магістратуру юридичного факультету. Лунали звинувачення в корупції, позаяк деякі відмінники не пройшли, а люди, які вчилися посередньо, — пройшли. Цікаво було б почути вашу думку щодо цього.

— Ніякого скандалу не було, було перекручування фактів та маніпулювання ними. Екзамени були не усними, а у вигляді письмових тестів закритого типу, які перевіряли професори. Була група людей, які написали апеляцію. На всі апеляції було дано відповідь. Так склалося, що частина відмінників не отримала високої оцінки, а четвірки, трійки і навіть двійки. І навпаки — частина тих, хто вчився на четвірки, склав тести на п’ятірку. Що тут страшного? У школі тисячі випускників (я читав аналітику із центру тестування) отримали двійки з тестування з того чи іншого предмета. Це абсолютно нормальне явище, яке трапляється і у середній, і у вищій школі.

Відмінників на юридичному факультеті у нас було дуже багато, в тому числі з інших навчальних закладів. План державного замовлення на юридичному факультеті — 145 місць, а заяв було подано 515, тобто конкурс складав майже чотири особи на місце. При цьому дипломів із відзнакою було 191! Але чи всі відповідали рівню диплома з відзнакою? Вочевидь, ні.

— Мала місце ще одна ситуація на факультеті психології вашого університету, коли студенти відмовилися здавати гроші на фуршет викладачам...

— Коли з’явилася інформація про цей фуршет, за цим столом у моєму кабінеті сиділи всі: три студентки, які написали про ситуацію, декан, його заступники, голова студентського парламенту університету, голова студпарламенту факультету. Ми разом вислухали всі сторони. Жоден викладач не мав стосунку до цього — ініціатива належала студентам. Але за те, що викладачі своєчасно не відреагували, не зупинили цього процесу, вони жорстко покарані. Ми звільнили з посади декана та двох його заступників. Завідувач кафедри і куратор отримали догани.

— Чи можна сьогодні назвати європейською освіту в Україні? Не за навчальними програмами, а більш глобально, за змістом. Чи ми європейські, чи все ще ні?

— Я не підтримую заяв про те, що наша система освіти далека від рівня європейської, світової. Вона має багато прикладів, які свідчать про високий рівень фахівців. Приклад із недалекого минулого — космічні досягнення. Без відповідного рівня освіти і науки цих успіхів не було б ніколи. Зараз у переважній більшості міжнародних олімпіад на рівні школярів, студентів та молодих учених виграють наші. Якби рівень освіти був низький, звідки взялися б ці результати?

Так, ми відстаємо в забезпеченні матеріальної бази. Тут у нас ще море роботи. Але рівень учителів, викладачів — надзвичайно високий. І не треба соромитися давати самим собі високу оцінку. Всі, хто їде від нас навчатися у вищі навчальні заклади за кордоном, привозять найвищі оцінки. Ми маємо найкращі відгуки від тисяч зарубіжних професорів, які приїздять до нас читати лекції. За останні 20 років я зустрічався із сотнями професорів зарубіжних університетів, які приїздили сюди з лекціями, і знаю про їхню високу оцінку підготовки наших студентів.

— Якщо говорити не про рівень навчання, а про певні світоглядні основи, то наскільки освіта спрямована на всебічний розвиток студента, формування світоглядних орієнтирів, адже університети завжди вважалися основою вільних ідей, осередками громадянської активності...

— У нас послабилася увага до виховання у студентів високоморальних якостей. Раніше ми приділяли більше уваги формуванню світоглядних принципів усіма доступними засобами — державними і засобами впливу громадських організацій. Нині ж ми йдемо шляхом підтримки органів студентського самоврядування, які об’єднують молодь за інтересами навколо навчального процесу, дозвілля, спорту, відпочинку тощо. Раніше цей рух був більш масовим та цілеспрямованим, а зараз усе віддано на самовиховання. Сім’я стала менше приділяти уваги цим проблемам. Та й суспільство стало трохи іншим — менш духовним, більш черствим... Мабуть, у нас зарано сформувалися сподівання, що людина сама себе знайде в цьому світі й зорієнтується в системі цінностей. А для молодої людини надзвичайно важливою є роль хорошого наставника, позитивних прикладів.

http://www.day.kiev.ua/234867