Новини

 

Виступ ректора Київського національного університету академіка Леоніда Губерського на круглому столі "Стан та проблеми участі України в Болонському процесі"в Національній Академії педагогічних наук України 1 червня 2010 року

04.06.2010

Шановний Дмитре Володимировичу!
Шановні учасники “Круглого столу”!

У змістовній доповіді нашого шановного Міністра Дмитра Володимировича. Табачника зроблено ґрунтовний аналіз поступу освітян України до входження в Болонський процес, накреслені основні завдання університетів в реалізації цієї задачі. Дозвольте зупинятися на деяких проблемах, що постають перед ВНЗ, зокрема, у нашому університеті.
Приєднання України до Болонського процесу стало початком непростого шляху, яким українська освіта прямує сьогодні. Вже зроблено достатньо багато, але необхідно постійно аналізувати, які перспективи і проблеми виникають на цьому шляху.

Домінує думка, що аналіз сучасних реалій української освіти засвідчує суперечливість освітянських практик, яка характерна для транзитивних суспільств.

- Впродовж майже 19 років незалежності України українське суспільство не виробило узагальненого бачення відповідей на питання – «яка, власне освіта потрібна українському суспільству?» та «що означає бути освіченою людиною в сучасному світі?». Звідси й випливають негаразди в сучасній українській освіті, які проявляються, наприклад, у наявності більшої кількості ВНЗ, аніж, скажімо, у Франції; у підготовці такої кількості, припустімо, юристів та економістів, які ніколи не будуть затребувані в економіці; різкому падінні освіченості суспільства насамперед у природничо-науковій сфері. Хоча, зауважу, високий рівень соціогуманітарної підготовки нинішньої молоді теж нерідко обертається ілюзією: наприклад, ми спостерігаємо це у недостатньому володінні іноземними мовами, насамперед англійською, без чого в нинішньому глобалізованому світі бути конкурентоспроможним неможливо.

До сьогодні освітянська галузь України фактично живе ще успадкованими від Радянського Союзу баченнями та інтенціями, коли між собою поєднуються рівень освіти (наприклад, магістр), галузь (наприклад, математика) і професія (наприклад, інженер-дослідник). Більше того, професія та посада до сих пір пов’язані між собою, хоча як Європа, так ще раніше й Америка відмовилися від такої кореляції (за винятками медицини, фармакології, ветеринарії тощо). І саме невиробленість та відсутність чітких критеріїв визначення місця освіти як підсистеми в системі соціуму призводить до згаданих вище перекосів.

Чи замислюємося ми над тим, що Болонський процес – це передовсім суспільно-економічне явище, пов’язане з формуванням системи єдиних ринків у Євросоюзі – у тому числі ринків праці, освіти і знань? На жаль, практично ні. Саме тому, на мою думку, імплементація Болонського процесу нерідко не сприймається громадською думкою, бо набирає спотворених форм, коли на передній план виходять формальні чинники, але не власне мета та зміст освіти.
Як відомо, до основних вимог Болонського процесу відносяться наступні:
• Забезпечення чіткої та прозорої системи вимірювання якості освіти за допомогою Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС);
• Як наслідок запровадження ЄКТС – спрощення взаємного визнання навчальних досягнень і документів про освіту без проходження тривалих і складних процедур легалізації і нострифікації;
• Забезпечення академічної мобільності студентів і викладачів;
• Формування гармонізованої триступеневої системи вищої освіти (бакалавр-магістр-доктор філософії);
• Створення умов для вибору студентами навчальних дисциплін;
• Запровадження принципу «навчання упродовж усього життя» (на відміну від пануючого в попередній час принципу «навчання для всього життя»).

Отже, всі ці кроки повинні сприяти працевлаштуванню випускників університетів в будь-якій країні Європейського простору вищої освіти, вільному руху інтелекту і робочої сили без обмежень і перешкод.

Водночас, очевидно, що всі ці заходи мають насамперед організаційно-правовий і матеріально-фінансовий характер. Адже ніхто не скасовував вимоги якісного викладання лекцій, проведення практичних, лабораторних і семінарських занять. Ніхто не заперечив потреби реального двостороннього спілкування між викладачем і студентом, коли кожен з них є партнером у діалозі. А проте, критики Болонського процесу (і не лише в Україні) нерідко саме й наголошують на відсутності зазначених чинників. Риторичне питання: а чи багато знають не лише наші студенти, але й професорсько-викладацький склад про Болонський процес? Переконаний, що ні. Звідси нерідко й випливають проблеми й ускладнення психологічного характеру, які аж ніяк не сприяють якісному поступальному розвиткові української освіти.

Як вже зазначалося, потрібна широка дискусія щодо української освіти та її входження в Болонський процес. Дуже добре, що Національна академія педагогічних наук і міністерство освіти і науки України ініціювали проведення нинішньої конференції. Не стоїть осторонь і наш університет: щороку в нас проходять щонайменше 4 науково-теоретичних і науково-практичних конференції з проблематики освіти і Болонського процесу. Знаю про подібні заходи і в інших вищих навчальних закладах і наукових установах. Але бачимо, що цього недостатньо. Так, восени в одному журналі з’явилася стаття під назвою «Країні потрібні інженери». Очевидно, методологічна помилка у назві випливає саме з відсутності розуміння змісту і цілей освіти: інженери справді потрібні, але виробництву, бізнесу, економіці. Країні ж потрібні освічені громадяни. Вважаю, цей факт переконливо засвідчує всю гостроту існуючої проблеми.

Українська влада, вся освітянська спільнота України багато зробили для інтеграції в Європейський простір вищої освіти.
Так нещодавно був презентований проект нової редакції Закону України «Про вищу освіту». В його підготовці сконцентрувалися зусилля Міністерства освіти і науки України, народних депутатів України, Спілки ректорів вищих навчальних закладів України, Національної академії педагогічних наук України, інших інституцій та громадських об’єднань. Як зазначив на презентації Міністр освіти і науки України Дмитро Володимирович Табачник, у разі прийняття цього закону Верховною Радою України наша освітня система за формальними ознаками фактично збігатиметься з європейською. Вважаю, що всі ми повинні докласти зусиль, аби цей проект якомога швидше став законом, що помітно вплине за українську освіту.

Нещодавно в Міністерстві освіти і науки України відбулася презентація Додатку до диплому про вищу освіту європейського зразка. Цей додаток був розроблений на основі рекомендацій Ради Європи групою фахівців МОН України із залученням представників вищих навчальних закладів, Міністерства праці і соціальної політики, об’єднань роботодавців. Є всі підстави стверджувати, що запровадження нового додатку, який відповідає європейським вимогам і сприятиме вільному працевлаштуванню наших дипломованих фахівців закордоном, є значним здобутком на шляху інтеграції України у світовий економічний простір.

Водночас, необхідно зазначити відсутність вкрай важливих документів. Так, ми не маємо законодавчо прийнятої Національної системи кваліфікацій. Робота над документами, які б її регламентували, є надзвичайно об’ємною і копіткою. Переконаний, нам всім – і Міністерстві освіти і науки, і Міністерству праці і соціальної політики, і Національній академії педагогічних наук, і Спілці ректорів вищих навчальних закладів України – потрібно невідкладно сформувати робочі групи для підготовки цих документів. В іншому разі розробка державних стандартів вищої освіти за конкретними напрямами і спеціальностями матиме суттєві вади, бо саме Національна система кваліфікацій допомагає визначити – кого та як готують у вищих навчальних закладах.

Потребують оновлення більшість нормативних документів щодо освіти: це і постанова Уряду про стипендіальне забезпечення (яка сьогодні не враховує європейської шкали оцінювання), і постанова Уряду про підготовку офіцерів запасу (яка не узгоджується із ступеневою освітою), і положення про організацію навчального процесу (прийняте в 1993 році і морально застаріле), і положення про переведення, поновлення та академічні відпустки (яке не узгоджується з принципом академічної мобільності). Цей список можна продовжити. Вважаю, що вже сьогодні потрібно попрацювати над проектами цих документів, щоб якомога швидше запровадити їх у життя.

Для нашого університету як для університету класичного дуже важливими є ті аспекти, які стосуються інтеграції науки та освіти з бізнесом і виробництвом. Така інтеграція в усьому світі реалізована через модель дослідницького університету, яка добре зарекомендувала себе як у США та Англії, так і в Європейських країнах, Японії, Південній Кореї тощо.

Дмитро Володимирович на цьому акцентував увагу -----Дослідницький університет - це сучасна форма інтеграції освіти і науки, для якої характерні:
• тісна інтеграція навчання і досліджень на всіх щаблях освітнього процесу;
• висока частка осіб, що навчаються за програмами магістрів, кандидатів та докторів наук, і менша частка студентів бакалаврату;
• велика кількість спеціальних програм післявузівської підготовки;
• значно менша кількість студентів, що припадають на одного викладача, і менше навчальне навантаження, ніж у звичайних вузах;
• проведення великих фундаментальних досліджень, що фінансуються переважно з бюджету та різних фондів на некомерційній основі;
• тісний зв'язок з бізнесом і добре поставлена комерціалізація результатів наукових досліджень, що здійснюється в навколоуніверситетському просторі, переважно в дослідних парках;
• тісна інтеграція зі світовими науково-дослідними центрами;
• визначальний вплив на державний і регіональний науково-технічний та соціально-економічний розвиток.

Дослідницький університет стає найважливішим чинником технологічного та економічного розвитку держави чи певного регіону. Традиційні функції університету - підготовка фахівців та фундаментальні дослідження - доповнюються його активною діяльністю з передачі нових технологій в промисловість і бізнес. Сучасні дослідницькі університети володіють значним потенціалом і спектром впливу на соціальну практику, ідучи шляхом розвитку відкритої моделі взаємодії і співробітництва з усіма громадськими інститутами. І дуже добре, що в проекті нової редакції Закону України „Про вищу освіту” зафіксовано особливий статус дослідницьких університетів.

На нашу думку, діяльність дослідницького класичного університету повинна ґрунтуватися на поєднанні високого рівня фундаментальної освіти з широким спектром освітніх послуг, використання у навчанні нових інформаційних технологій. Тому головні завдання, які ми ставимо перед собою, формулюються так:
• забезпечення викладання фундаментальних наук на рівні світових досягнень;
• розширення спектру спеціальностей підготовки, особливо на магістерському рівні та в підготовці науково-педагогічних та наукових працівників;
• забезпечення розвитку різноманіття освітніх послуг, особливо в сфері післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки;
• розширення географії прийому студентів за межі нашої держави, сприяння академічній мобільності, зокрема за програмою «Еразмус Мундус» та інші.

Рівень розвитку наукових досліджень є одним з головних показників рейтингу університетів. Попри всі нинішні труднощі обсяг наукових досліджень в нашому університеті помітно зріс. Разом з тим, ми плануємо здійснити наступні кроки в напрямку до побудови дослідницького університету:
• забезпечити принцип "навчання через дослідження" як основи повноцінної університетської наукової освіти;
• зберегти орієнтацію на розвиток фундаментальних досліджень, на підтримку наукових шкіл, розширюючи при цьому спектр прикладних досліджень;
• зосередити зусилля на вирішенні загальнодержавних проблем;
• постійно залучати талановиту молодь в університетську науку;
• забезпечити широку співпрацю з Національною та галузевою академією наук з університетськими науковцями та освітянами;
• сприяти міждисциплінарній інтеграції природничонаукової та гуманітарної культур;
• забезпечити науковий супровід державних програм соціально-економічного, правового, освітньо-культурного та інших напрямків діяльності;
• продовжити і розвинути наукове співробітництво із закордонними науковими центрами;
• забезпечити умови інтегрованого розвитку науки, освіти та бізнесу.

-----одним із практичник кроків в цьому процесі було
Хочу зазначити, що в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка ведеться постійна робота над усіма зазначеними вище аспектами. Так, минулого року створений Інститут високих технологій, завданням якого виступає інноваційна підготовка фахівців у галузі високих технологій магістерського рівня. До навчання в цьому інституті запрошуються випускники бакалаврату з біології, хімії, фізики, радіофізики, спроможні вивчати найсучасніші знання і проводити наукові дослідження. До викладання в Інституті запрошені також науковці Національної академії наук. Ми очікуємо суттєвого прориву у проведенні фундаментальних і прикладних наукових досліджень, який здійснять випускники Інституту високих технологій.
Нещодавно створено Інститут біології як навчально-науковий центр, в якому об’єднані діяльність біологічного факультету як навчального підрозділу та інституту фізіології, ботанічного саду і канівського природного заповідника як підрозділів наукових. Ми очікуємо від цієї інтеграції якісного підвищення рівня біологічної науки в Університеті.
Для забезпечення академічної мобільності минулого року в нашому Університеті розроблена і прийнята принципово нова концепція вивчення іноземних мов студентами не-мовних спеціальностей. Ця концепція заснована на комунікативній методиці викладання та ущільненні навчального часу для вивчення іноземних мов. Адже це ганьба, коли сучасний випускник університету не може вільно спілкуватися на побутові і професійні теми принаймні англійською мовою, не кажучи вже про інші. В 2009 році на навчання за цією концепцією перейшли студенти механіко-математичного і геологічного факультетів, факультетів кібернетики і соціології, Інституту журналістики. Цього року до них приєднуються студенти факультету психології. У Правилах прийому переважна більшість наших факультетів передбачили сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання з іноземної мови. При вступі до магістратури ми визначили в якості обов’язкового іспит з іноземної мови. Переконаний, ці кроки матимуть належні наслідки і через декілька років ми досягнемо того, щоб усі наші випускники мали рівень знань з іноземної мови, який відповідає рекомендаціям з мовної політики Ради Європи.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що в усіх наших починаннях ми знаходимо відгук з боку Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України, Національної академії педагогічних наук України. Переконаний, що спільною наполегливою працею ми досягнемо того, що українська освіта стане невід’ємною складовою Європейського освітнього простору, а наші випускники будуть конкурентоспроможними як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках праці.

Прес-центр
Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024