Новини

Учора виповнилося 100 років із дня народження Григорія Кочура. Перекладача, який володів понад трьома десятками мов, був репресованим і реабілітованим, учився у класиків і вчив тих, хто йшов за ним. У 1928-1932 рр. Григорій Порфирович навчався на філологічному факультеті Київського інституту народної освіти (КІНО) – так тоді називався Київський університет імені Тараса Шевченка. Найближчі вчителі Григорія Кочура – професори Степан Савченко, Микола Зеров, Михайло Калинович, Олександр Білецький, Борис Якубський, Сергій Маслов – ще на першому курсі звернули увагу на здібного студента, стали залучати до співпраці і запропонували йому взяти участь у перекладах до антології нової французької поезії (1930 р.), а потім хрестоматії "Антична література" (1935 р.). Cаме під час спільної роботи над антологією нової французької поезії Кочур – студент познайомився з неокласиками – Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом, Михайлом Драй-Хмарою. Певний час він працював помічником у видатного сходознавця Агатангела Юхимовича Кримського. "Ті "кумири й авторитети", що були в молодості, – каже він, – лишилися в пам'яті назавжди, поки й віку мого. [... В інституті я найбільше зобов'язаний Миколі Зерову, також Михайлові Калиновичу, що викладав у нас мовознавство. На них я завше дивився знизу вгору. Кумирами були й лишилися улюблені поети – Максим Рильський, Тичина (раннього періоду), Пастернак, Мандельштам, Ахматова, Цвєтаєва" [Довге відлуння: розмова з Григорієм Кочуром. Розмову вела Людмила Таран // Хроніка – 2000. – 1994. – №1/2. – С. 3-9]. Тож із київськими поетами-неокласиками Кочур особисто був знайомий, з кожним більше чи менше співпрацював. Із Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою і Миколою Зеровим – спільно готували "Антологію французької поезії". Білецький і Зеров мали бути редакторами цього видання. Григорій Порфирович згадує, що збиралися неокласики переважно у професора Савченка, де він з усіма і познайомився. А з Освальдом Бургардтом у нього, крім "неокласичних симпатій", знайшлося ще одне спільне уподобання: Григорій Порфирович був великим шанувальником поезій Рільке, а Бургардт теж перекладав Рільке (німець за походженням, він добре знав німецьку мову). Про роль неокласиків у своїй професійній долі Григорій Порфирович висловився так: "Вони допомогли мені сформуватись, стати тим, ким я є. Їх вплив безперечний. Може, без них мені важче було б досягнути цього" [Неповторне життя Григорія Кочура: інтерв'ю з Григорієм Кочуром. Інтерв'ю взяла Ганнуся Гончарик // Ренесанс. – 1993. – №7. – С. 131-134]. Після закінчення університету Кочурові через загострення політичних репресій 30-х років довелося виїхати викладати в Молдову (Балта, Тираспіль – 1931-1936 рр.). У 1936-1941 роках. він завідував кафедрою західної літератури та теорії літератури Вінницького педагогічного інституту.